Відкрити головне меню

Зміни

стиль, правопис
}}
 
'''Угорська революція''' — демократична [[революція]] в [[Угорське королівство|Угорському королівстві]], що входила до складу [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]], одна з європейських революцій 1848—1849 років. СередГоловними задачлозунгами угорської революції булобули встановленнядецентралізація демократичнихАвстрійської прав і свободімперії, ліквідація [[феодалізм|феодальнихдемократизація]] пережитків,і перед усім в аграрних відносинах, а також досягнення національної незалежності Угорського королівства[[мадяризація]]. Рушійною силою революції стало ліберальне середнє [[дворянство]] та міська інтелігенція. В ході революції було проведено докорінні перетворення соціально-політичного устрою Угорському королівстві, проголошено незалежність від [[Габсбурги|Габсбургів]] і створено демократичну державу. Незважаючи на свої спроби, у 1849 році цей путч було врегульовано завдяки діям, на прохання австрійського двору, експедиційного корпусу [[Паскевич Іван Федорович|Івана Паскевича]], [[Австрійська імперія|австрійської]] армії, анти угорськимантиугорським повстанням національних меншин.
 
== Передумови ==
 
=== Соціально-політичне становище Угорщини ===
До середини [[XIX століття]] система абсолютизму, яку було встановлено ще у період [[Наполеонівські війни|Наполеонівських війн]] в [[Угорське королівство|Угорському королівстві]], не сталаперестала відповідати вимогам часу та інтересам основних соціальних груп країни. Уряд Австрійської імперії не бажав йти на жодні реформи в адміністративній чи політичній сферах, консервуючи застарілі бюрократичну систему та феодальні порядки. Громадське життя Угорщини перебувало під цілковитим контролем з боку [[Відень|Відня]], [[цензура]] та поліцейські переслідування опозиції стали нормою. Угорське королівство було практично позбавлено самостійності в рамках Австрійської імперії, тривалий час Державні збори Угорського королівства взагалі не скликались, державною мовою лишаласьзалишалась [[латина]]. Угорці не мали можливості вчиняти вплив на політику всередині своєї країни й були змушені задовольнятись лише обмеженими формами місцевого самоврядування на рівні [[комітат]]ів. Митно-тарифна система імперії була встановлена в інтересах австрійської промисловості та перетворювала Угорське королівство на постачальника сировини для підприємств [[Австрія|Австрії]] та [[Чехія|Чехії]], що бурхливо розвивались. Селянське питання також не було вирішено: в країні зберігалось [[кріпосне право]], судова влада поміщика та феодальні повинності селян. Низка застарілих звичаїв, на кшталт [[авітіцит]]у (невідчуджуваність дворянської земельної власності), а також вкрай жебрацький стан селянства та феодальні відносини перешкоджали розвиткові сільського господарства, що лишалось основою економіки країни.<ref name=HI> Історія Угорщини, М., 1971; Контлер, Л. Історія Угорщини: Тисячоліття в центрі Європи, М., 2002 {{ref-ru}} </ref>
 
=== Національні рухи напередодні революції ===
[[Файл:KossuthLitho.JPG|150px|thumb|left|Лайош Кошут]]
[[Файл:Petőfi_Sándor.jpg|150px|thumb|Шандор Петефі]]
У той же час у 1830-х роках почався бурхливий підйом національного руху. [[Іштван Сечені]] виступив з ідеєю широкого оновлення країни, перед усім у сфері економіки та демонтажу феодальної системи. Виступи Сечені набули великого громадського резонансу та спонукнулиспонукали багатьох угорських дворян зайнятись політичною діяльністю. [[Міклош Вешшелені]] пішов ще далі й висунув ідею ліквідації абсолютизму і створення в Угорщині конституційної монархії. Ліберальні ідеї швидко розповсюджувались серед дворянства, особливо середнього, та інтелігенції. До кінця 1830-х років склалось декілька течій національного руху: «нові консерватори» ([[Аурел Дежевфі]], [[Дьйордь Аппоні]], [[Шама Йошик]] та Іштван Сечені) виступали за певні демократичні реформи за посилення централізації та збереження господарювання аристократії; ліберали ([[Лайош Баттяні]], [[Ференц Деак (політик)|Ференц Деак]], [[Лайош Кошут]] та, частково, [[Йозеф Етвеш]]) вимагали повної ліквідації феодальних пережитків, введення демократичних свобод, розширення автономії Угорщини й перетворення країни на парламентську монархію. Пізніше виник радикальніший рух студентства і частини інтелігенції, що концентрувався навколо групи «[[Молода Угорщина]]» ([[Шандор Петефі]], [[Пал Вашварі]] та [[Міхай Танчич]]) й виступав з позицій республіканізму і необхідності збройного повстання.
 
Особливістю угорського ліберального руху став той факт, що носієм ідей демократичних перетворень та рушійною силою революції було дворянство. Це пояснювалось слабким розвитком міст в Угорщині, слабкістю буржуазії та роллю дворянства, як склалосьщо історично, що виступало захисником прав і свобод угорської нації проти іноземного володарювання. Іншою істотною рисою руху була неуважність до національного питання: ліберали вважали, що демократичні перетворення і затвердження пріоритету особистої свободи зроблять непотрібними корпоративні права національних меншин, які вони вважали пережитком феодальної системи. Це переконання в умовах Угорського королівства, ув якому представники титульної нації становили лише 38&nbsp;% населення, загрожувало сплеском національних конфліктів. Паралельно з розвитком угорського руху, укріплювалось самоусвідомлення інших народів країни&nbsp;— [[хорвати|хорватів]], [[серби|сербів]], [[словаки|словаків]], [[румуни|румунів]] та [[русини|русинів]], що часто суперечило інтересам угорців.<ref name=HI />
 
=== Спроби реформ та їх провал ===
На державних зборах [[1839]]—[[1840]] років лібералам вдалось домогтись амністії для [[Політичний в'язень|політичних в'язнів]], розширення сфери застосування угорської мови в адміністрації та затвердження можливості розкріпачення селян за викуп. У 1840-х роках по всій країні виникла ціла мережа товариств соціального захисту, взаємодопомоги, підтримки вітчизняної промисловості. Особливої відомостіпопулярності набула газета «''Пешті хірлап''», що видавалась Л. Кошутом і розповсюджувала ідеї негайного звільнення селян та введення загального оподаткування. [[1844]] року віденський уряд передав важелі управління Угорщиною новим консерваторам: Д.Аппоні був призначений віце-канцлером Угорського королівства, а Ш.Йошик&nbsp;— [[Трансільванія|Трансільванії]]. Одночасно було посилено централізацію, розширено повноваження адміністраторів та [[феішпан]]ів&nbsp;— представників центральної влади в комітатах. Нові державні збори, що відкрились [[1847]] року, однак, зайшли у глухий кут з причини протиріч між лібералами та консерваторами й не змогли ухвалити рішення про реформи.<ref name=HI />
 
== Початок революції ==
[[1 березня]] [[1848]] року до [[Братислава|Пожоні]], де засідали угорські національні збори, прийшла звістка про [[Революція 1848 року у Франції|революцію]] в [[Париж]]і. [[3 березня]] на зборах з палкою промовою виступив Кошут, який вимагав негайного здійснення ліберальної програми реформ, введення конституції та формування підзвітного парламентові уряду. Незабаром революція спалахнула у Відні, [[Клемент Венцель фон Меттерніх|Меттерніха]] було позбавлено повноважень, а імператор [[Фердинанд I (імператор Австрії)|Фердинанд І]] пообіцяв австрійцям конституцію та громадянські свободи. [[15 березня]] делегація угорського парламенту відправилась до Відня для передачі петиції, ухваленої на основі програми Кошута. Того ж дня почалось повстання ув [[Пешт]]і: під впливом опублікованих «Дванадцяти пунктів» [[Йожеф Іріні|Йожефа Іріні]] і «Національної пісні» Шандора Петефі студенти та міська інтелігенція оточили адміністративні заклади міста, визволили з в'язниці М.Танчича та скинули муніципальну владу. Вимогами повстанців у Пешті стали введення свободи друку, проголошення рівності громадянських прав, створення відповідального уряду, щорічне скликання парламенту, введення загального оподаткування й суду присяжних, звільнення селян та унія з Трансільванією. Повстання швидко розповсюдилось всією країною. [[18 березня]] король Фердинанд V пішов на поступки і призначив [[Лайош Баттяні|Лайоша Баттяні]] [[прем'єр-міністр Угорщини|прем'єр-міністром Угорського королівства]]. До складу уряду увійшли такі відомі діячі ліберального руху, як Ф.Деак, І.Сечені, Й.Етвеш та Л.Кошут. Влада у країні перейшла до реформаторів.<ref name=HI />
 
== Березневі реформи та національні повстання ==
18 березня 1848 року Державні збори Угорщини затвердили цілий комплекс реформ. Було прийнято закон про урбаріальні повинності, що ліквідував [[панщина|панщину]], суд поміщиків, церковну [[Десятина (податок)|десятину]] та інші феодальні пережитки. Кріпацтво скасовувалось, а земля передавалась у власність селянам, причому викупні платежі поміщикам мали виплачуватись державою. Проведення цієї реформи вело до ліквідації феодалізму в аграрних відносинах та відкривало шлях до переходу угорського сільського господарства на капіталістичні рейки. Було також прийнято закон про введення загального оподаткування та позбавлення дворянства і священнослужителів податкових привілеїв. Вводилась свобода друку, недоторканність особистості та власності, рівноправ'я християнських конфесій, відповідальність уряду перед парламентом, було розширено виборче право (до 7—9&nbsp;% населення), а державні збори віднині мали скликатись щороку. Було проголошено [[унія|унію]] Угорщини й Трансільванії.
 
[[11 квітня]] корольФердинанд V затвердив реформи угорської революції. Країна перетворилась на конституційну монархію. Фердинанд V зберіг за собою право оголошення війни та укладання миру, а також призначення вищихнайвищих посадових осіб Угорського королівства, але фактична влада перейшла до рук національного уряду, підзвітного парламенту. Однак імператор не булопішов вирішено проблеми розподілу повноважень між Віднемна іпоступки Пештомугорцям у питаннях міжнародних відносин, фінансової політики та, головне, збройних сил. Також у реформах державних зборів і декретах уряду не знайшло свого відображення національне питання.
 
Тим часом у етнічних регіонах Угорського королівства також почались революції, які швидко набули національного забарвлення. У [[Хорватія|Хорватії]] [[бан (титул)|баном]] став [[Йосип Єлачич]], який розгорнув програму відновлення [[ТриєдинеКоролівство королівствоХорватія і Славонія|Триєдиного королівства]] і, за підтримки імператора, створив власну армію йі вимагав незалежності від Угорського королівства (докладніше див.: '''[[Революція 1848 року у Хорватії]]'''). У [[Воєводина|Воєводині]] сербський національний рух вилився у проголошення автономії й сутички з угорцями (докладніше див.: '''[[Революція 1848 року у Воєводині]]'''). Словаки та румуни також виступили з вимогами національної автономії, а рішення про унію з Угорщиною викликало у Трансільванії криваві міжетнічні конфлікти (докладніше див.: '''[[Революція 1848 року у Трансільванії]]''').<ref name=HI />
 
== Розвиток революції влітку 1848 року та вереснева криза ==
[[Файл:Hungarian cockade.png|250px|thumb|left|Угорська кокарда]]
На основі створеної ув перші дні революції [[національна гвардія|національної гвардії]] угорський уряд почав створювати власну армію. Це викликало конфлікт з Віднем, що вимагала угорських солдат для придушення [[революція 1848—1849 років в Італії|революції]] в [[Італія|Італії]]. Баттяні погодився на відправку частини угорських армійських контингентів на італійський фронт за умови, що король усмирить Єлачича і сербів та візьме зобов'язання не використовувати угорських солдат для придушення свобод італійського народу.
 
[[5 червня]] у Пешті відкрився новий парламент Угорського королівства, обраний на підставі березневого виборчого закону. Переважну більшість його депутатів склали ліберали, причому 3/4 всіх членів парламенту були дворянами. Під впливом Лайоша Кошута державні збори ухвалили рішення про введення додаткових податків і створення 200-тисячної армії. Це рішення було дуже своєчасним, оскільки після перемоги імператорських військ над італійськими повстанцями [[25 липня]] у [[битва при Кустоцці|битві при Кустоцці]], положення двору значно укріпилось і контрреволюція перейшла до наступу. [[31 серпня]] король випустив прокламацію, у якій угорці звинувачувались в порушенні [[Прагматична санкція (1713)|Прагматичної санкції]], і оголошувалось про незаконність рішень, ухвалених урядом та парламентом Угорщини в березні—квітня 1848 року.
 
Королівська прокламація викликала серйозну кризу у ліберальному русі. Прихильники збереження лояльності монарху відійшли від революції: Деак та Етвеш залишили уряд, Сечені було госпіталізовано з душевним розладом, сам Баттяні подав у відставку (незабаром, однак, його було перепризначено). 31 серпня Єлачич зайняв [[Рієка|Фіуме]], а [[11 вересня]] на чолі хорватських військ здійснив вторгнення на територію Угорщини. Король без санкції угорського уряду призначив консерватора [[Ференц Ламберт|Ференца Ламберта]] командувачем угорською армією.
 
== Війна за незалежність ==
[[3 жовтня]] корольФердинанд V видав указ про розпуск державних зборів і призначення Єлачича головнокомандувачем збройних сил в Угорщині. Країну було оголошено повсталою, а учасників революції державними злочинцями. За день до цього Баттяні остаточно пішов з посту прем'єр-міністра. [[8 жовтня]] угорський парламент надав Комітету оборони всю повноту виконавчої влади у країні. У той же час у Відні спалахнуло нове повстання, Фердинанд втік зі столиці, а імператорські війська оточили місто. Повстанці звернулись за допомогою до Угорщини. Після тривалих вагань та під особистим натиском Кошута угорська армія перетнула кордон та висунулась до Відня. Проте [[30 жовтня]] у битві під [[Швехат]]ом угорців було розбито військами [[Альфред Віндішгрец|Альфреда Віндішгреца]], а наступного дня Відень було взято штурмом. Війна з Австрією стала неминучою. [[2 грудня]] імператор Фердинанд зрікся від престолу, на який зійшов його племінник [[Франц-Йосиф I]], не пов'язаний конституційними обіцянками свого попередника.
 
Головнокомандувачем угорською революційною армією Кошут призначає [[Артур Гергей|Артура Гергея]], талановитого полководця, що користувався великим авторитетом серед солдат. Він прискореними темпами почав навчання військ йі підготовку до бойових дій. Одночасно Комітет оборони зайнявся вербуванням [[рекрут]]ів та організацією військової промисловості. До весни [[1849]] року угорська армія досягла чисельності у 170 тисяч чоловікосіб.<ref name=HI />
 
ВУ грудні 1848 року успішні дії революційної армії на чолі з польським іммігрантом [[Юзеф Бем|Юзефом Бемом]] привели до звільнення Трансільванії від австрійських військ та взяття [[Клуж-Напока|Коложвара]]. Однак із заходу почався наступ основної імператорської армії Віндішгреца, якій до кінця року вдалось наблизитись до Буди. [[1 січня]] 1849 року парламент і Комітет оборони Угорщини евакуювались із Пешту до [[Дебрецен]]у. Там робота революційних органів влади поновилась. Кошут з новими силами взявся за організацію оборони країни та забезпечив перебазування військової промисловості до східних регіонів Угорщини. Тим часом Гергей відволік війська Віндішгреца, увівшивідвівши свою армію на північ. Його маневри у [[Словаччина|Словаччині]] стали зразками стратегічного мистецтва, що забезпечили збереження угорських збройних сил без вступу у генеральні битви та втрати життєво важливих регіонів країни. Одночасно армія Бема знову вигнала з Трансільванії австрійські та російські загони, що вторглисьвдерлись туди.
 
У лютому 1849 року посилились протиріччя між Кошутом та Гергеєм. Останній видав прокламацію, у якій заявив про свою лояльність королю та прихильність до березневих реформ угорського уряду, які було санкціоновано Фердинандом V. Це викликало зміщення Гергея Комітетом оборони та його заміну на посту головнокомандувача [[Генріх Дембінський|Генріхом Дембінським]]. Однак поляк Дембінський не мав авторитету Гергея і не був популярним у військах.[[26 лютого|26]]—[[27 лютого]] його війська були розбиті австрійцями у [[битва при Капольні|битві при Капольні]]. Скориставшись з успіхів австрійської армії, імператор [[4 березня]] підписав [[Октройована конституція|Октройовану конституцію]] Австрійської імперії, що вводила обмежені демократичні свободи та посилювали централізацію імперії.