Існує кілька гіпотез щодо походження української бандури. Вірогідно, вона еволюційно пов'язана з кобзою, а не з гуслями. Давньоруські гуслі мали невелику кількість струн (4—5), на яких грали брязканням ({{lang-ru|бряцаньем}}). Такий спосіб гри, притаманний балалайці, не зафіксований в Україні. До речі, як не знайдено жодного зразка самих давньоруських гусель. Після об'єднання з [[Литовське князівство|Литовським князівством]] ([[1321]] р.) орієнтаціярусинські землі русинськихорієнтувалися земельу буласвоєму спрямованарозвитку на західну культуру. Імперська культурологічна асиміляція почалася з кінця XVIII ст., коли багатострунний український музичний інструмент «бандура» вже сформувався і побутував ([[1740]] р.).
На користь тези про походження бандури від кобзи говорять такі факти:
#* у XIX ст. бандури були симетричні, що притаманне лютнеподібним інструментам;
#* основні струни, розміщені на корпусі бандури, називаються «ПРИСТРУНКИприструнки», тобто як частина струн при основних струнах на грифі;
#* функціональні назви струн на грифі кобзи подекуди збереглисязбігаються наз назвами струн бандурахбандури;
#* спільність традиційного репертуару та форм діяльності кобзарів та бандуристів;
#* конструктивні незручності для виконання на приструнках бандури «думового ладу» у порівнянні з абсолютною зручністю його гри на грифі кобзи. Поява бандури як інструмента гомофонно-гармонійної музичної формації не могло відбутися раніше появи та формування самої системи у європейській музиці.
