У листопаді [[1914]]-го року він заснував нову газету {{langi|it|Il Popolo d'Italia}} («Народ Італії») та провійськову групу {{langi|it|Fasci d'Azione Rivoluzionaria}}. Муссоліні сподівався, що війна призведе до розпаду суспільства, і в хаосі він зможе прийти до влади. Термін «[[фашизм]]» він виводив від {{lang-it|fascio}} («[[фасції|фасція]]» — зв'язка прутів, яку несли [[ліктор]]и перед [[Стародавній Рим|римськими]] [[магістрат]]ами і яка була символом [[державна влада|державної влади]]). Фашизм став для італійців символом сили та порядку.
Організованим [[політичний рух|політичним рухом]] фашизм став [[23 березня]] [[1919]] року, коли в [[Мілан]]і пройшла зустріч фашистської партії «[[Італійський союз боротьби]]» ({{lang-it|Fasci italiani di combattimento}}). Ця дата вважається днем народження італійського фашистського руху, хоча фактична дата заснування — [[23 лютого]] [[1919]] року. Провалившись на виборах [[1919]] року, він пройшов до [[парламент]]у [[1921]] року, ставши членом правого крила. Фашисти формували озброєні загони, щоб [[терор]]изувати колишніх соратників Муссоліні — соціалістів. Влада рідко коли втручалася. В обмін на підтримку групи промисловців та землевласників Муссоліні надавав підтримку [[Штрейкбрехерство|штрейкбрехерству]] та припинив революційну пропаганду. У 1921 «Союз боротьби» був перетворений на [[Національна фашистська партія|Національну фашистську партію]]. Коли [[лібералізм|ліберальні]] [[уряд]]и [[Джованні Джолітті]], [[Іваное Бономі]] та [[Луїджі Факта]] не змогли зупинити розповсюдження [[анархізм]]у, та після того, як фашисти [[28 жовтня]] [[1922]] року організували демонстративний «[[Марш на Рим]]» ({{langi|it|Marcia su Roma}}), італійський [[король]] [[Віктор Емануїл III]] запросив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. [[31 жовтня]] [[1922]] року Муссоліні став наймолодшим [[прем'єр-міністр]]ом в історії Італії.
