Півунціал: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Mormat (обговорення | внесок) м перекатегорізація |
Raider (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
||
Рядок 1:
'''Напівунціал''' — спрощена форма унціального письма, що виникла близько 6 століття н.е. як [[симбіоз]] [[Унціал|Унціалу]] та [[Римський курсив|Римського курсиву]]. Перша ступінь переходу до [[мінускул|мінуськульного письма]]. Характерна поява верхніх і нижніх виносних елементів букв, зародження рядкових букв.
З часом в [[унціал]] стали все більше просочуватися елементи курсиву, що безперервно розвивався. Таким чином у V сторіччі був порушений принцип розміщення букв рядка в межах двох ліній, що об’єднувало унціал з капітальним письмом, і унціал наблизився до рядкового курсиву. Якщо в капітальному листі тільки зв'язка букви Q була виведена за нижню лінію, небагато чим порушуючи встановлену закономірність рядка, то в курсиві такі «порушення» (подовжена форма букви S та інші) стають звичайними.
На основі курсиву виникає модифікація унціального письма, так зване напівунціальне письмо (scriptura semiuncialis) перейняла всі ці нововведення, внаслідок чого писати і читати таке письмо практично стало набагато легше. Верхні і нижні подовження деяких букв (d, h, l, f, p, q) виразно виділяли своєрідні форми цих букв серед інших букв рядка.
Розвиток напівунціального письма знаменував перехід від прописних букв до рядкових. Воно було першим рядковим письмом для ширококінцевого пера. У цьому письмі спостерігається вже цілий ряд праобразів букв сучасного рядкового алфавіту (а, d, e, g, h та інші). Напівунціальне письмо розповсюджується по всій Західній Європі і в окремих її районах піддається різним змінам.
Після падіння Римської імперії і переселення народів в Європі виникли цілий ряд нових держав. Держави ці звільнилися від політичного і культурного впливу Риму, і в них стали вільно розвиватися свої види письма, що застосовувалися до того дуже обмежено. Як і раніше швидко розвивається напівунціал. Виникає новий вигляд латинського письма. Їх підрозділяють в основному на чотири великі групи: [[Ірландсько-англосаксонське письмо|ірландський-англосакське]] (Ірландія і Англія), меровінгське (Франція), вестготське (Іспанія) і старо-італійське (Італія).
Найбільший внесок до наступної фази розвитку латинського листа вніс ірландський-англосакське письмо.
==Дивись також==
| |||