Петрушевич Євген Омелянович: відмінності між версіями

Опинившись на еміґрації, продовжував боротьбу за відновлення незалежності ЗУНР на міжнародній арені. Реорганізований у серпні 1920 екзильний уряд, до якого увійшли досвідчені державні діячі Кость Левицький, [[Сінгалевич Володимир|Володимир Сінгалевич]], Степан Витвицький, [[Селезінка Ярослав|Ярослав Селезінка]], [[Назарук Осип Тадейович|Осип Назарук]] та інші, намагався не допустити юридичних рішень [[Ліга Націй|Ліги Націй]] щодо передачі Галичини Польщі. Голова уряду надсилав українські місії на міжнародні переговори в [[Рига|Ригу]] та [[Женева|Женеву]]. У лютому [[1921]] Ліга Націй офіційно визнала окремішність Галичини й визначила Польщу тимчасовим окупантом за умови, що сувереном краю є Антанта, рекомендувала Раді амбасадорів країн Антанти розглянути українське питання. Аби чітко окреслити прагнення галицьких українців, уряд Є. Петрушевича опрацював і представив союзним державам проект конституції Української Галицької Республіки, що була орієнтована на західні демократії й надавала широкі права й свободи усім національностям краю. Водночас за ініціативи уряду в Галичині здійснено широкомасштабні акції бойкоту виборів до польського сейму та призову до війська. Нарешті, вдалося домогтися включення галицького питання для розгляду на [[Генуезька конференція|міжнародній конференції]] в [[Генуя|Генуї]] у квітні 1922 р. Петрушевич особисто очолив галицьку делегацію, увівши до неї К. Левицького, [[Рудницький Степан Львович|Стефана Рудницького]] і [[Назарук Осип Тадейович|Осипа Назарука]]. Але дискусію з проблем Галичини було зірвано. Саме в Генуї відбулися перші контакти Петрушевича з представниками Радянської України, зокрема з Х. Раковським, якому імпонувала конфронтація уряду ЗУНР із С. Петлюрою. Улітку 1922 р. переговори з Є. Петрушевичем у Відні вів радянський дипломат [[Юрій Коцюбинський]]. Ці заходи більшовиків були скеровані на розкол української еміґрації, здебільшого антирадянської.