Сербія: відмінності між версіями

|GDP_PPP = {{збільшення}} $112&nbsp; млрд.<ref name="imf2"/>

|GDP_nominal={{збільшення}} $42&nbsp; млрд.<ref name=imf2/>|GDP_nominal_year=2018|GDP_nominal_rank=86|GDP_nominal_per_capita=$6 052 {{small|(без урахування Косово)}}{{lower|0.2em|<ref name=imf2/>}}|GDP_nominal_per_capita_rank=88}}

'''Сербія''', офіційна назва '''Респу́бліка Се́рбія''' ({{lang-sr|Репу̀блика Ср̀бија; Republika Srbija}})&nbsp; — країна в центральній частині [[Балканський півострів|Балканського півострова]], має в своєму складі [[Косово]] і [[Воєводина|Воєводину]];. Межує на півночі з [[Угорщина|Угорщиною]], на північному- сході&nbsp; — з [[Румунія|Румунією]], на сході&nbsp; — з [[Болгарія|Болгарією]], на півдні&nbsp; — з [[Македонія|Македонією]], на південному- заході&nbsp; — з [[Албанія|Албанією]] (тільки де-юре) та [[Чорногорія|Чорногорією]], на заході&nbsp; — з [[Хорватія|Хорватією]] і з [[Боснія і Герцеговина|Боснією та Герцеговиною]]. Площа {{Formatnum:88400}}&nbsp; км²; столиця [[Белград]], 9,66&nbsp; млн&nbsp; мешканців (1990), за національністю в основному [[серби]] (бл.близько 6,7&nbsp; млн, у всьому світі понад 9&nbsp; млн), далі [[албанці]], [[угорці]], [[румуни]], [[словаки]], [[українці]] (бл.близько 45000) тощо. Рельєф: родюча долина [[Дунай|Дунаю]] на півночі, гори на півдні. Розмовна й літературна [[мова]] сербів: [[сербська мова|сербський]] варіант [[сербохорватська мова|сербохорватської мови]], [[абетка]]&nbsp; — за конституцією Республіки Сербія державною мовою є саме [[кирилиця|кириличний]] варіант сербської мови, хоча на практиці переважає [[латиниця]] (якою до 1945 року серби не користувалися взагалі); найрозповсюдженіша [[релігія]]: [[православ'я]].

[[Файл:Сербія.jpg|thumb|left|250px|Мапа Сербії без [[Косово|Республіки Косово]]]]Сербія заселена [[Серби|сербами]] й ін.іншими [[Слов'яни|слов'янськими племенами]] з [[6VI століття|6VI-7VII ст.століть]], до кінця [[12XII століття|12 ст.]] перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії ([[Візантія|Візантії]]), у [[13XIII століття|13XIII]] і 14[[XIV століття]]х ст.&nbsp;— незалежна держава, з [[15XV століття|15 ст.]] входила до складу [[Османська імперія|Османської імперії]] і частково (з [[16XVI століття|16]] ст.) [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]]. Після двох протиосманських повстань Сербія здобула у [[1830|1830 році]]&nbsp;р. широку автономію, а у [[Сербсько-турецька війна (1876—1877)|сербсько-османськійтурецькій війні [[18761876–1877]]–[[1878]]&nbsp; — повну незалежність і стала у [[1882|1882 році]] королівством. У грудні [[1918|1918 року]] увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого у [[1929|1929 році]]&nbsp;р. на [[Югославія|Югославію]], проголошену після визволення з німецької окупації (1941—1944) у [[листопад]]і [[1945|1945 року]] Соціалістичною Федеративною Республікою Югославії (СФРЮ) (мова&nbsp; — сербо-хорватська, релігія&nbsp; — православ'я).

Протистояння сербів і хорватів почалося ще у межах Югославії. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] на чолі Сербії стояв маріонетковий уряд, встановлений Німеччиною; після закінчення війни Сербія знову увійшла до складу Югославії. З [[1986|1986 року]] Слободан Мілошевич як лідер Сербської партії і президент почав популістську кампанію за скасування статусу автономії для [[Косово|Косова]] і [[Воєводина|Воєводини]]. Незважаючи на жорсткий опір і бажання вийти з федерації, Сербія формально скасувала автономію Косова у вересні [[1990|1990 року]]&nbsp;р. Мілошевич був переобраний у грудні [[1990]] року, але у березні [[1991|1991 року]]&nbsp;р. відбулися антикомуністичні виступи і виступи проти Мілошевича в Белграді. У [[1991]]&nbsp;р. році почалася громадянська війна, Мілошевич висловив претензії на частину Хорватії, заселену переважно сербами, під тиском [[ООН]] у січні була підписана угода про припинення вогню. Визнання [[Європейський Союз|ЄС]] незалежних [[Словенія|Словенії]], [[Хорватія|Хорватії]] і [[Боснія та Герцеговина|Боснії та Герцеговини]] у [[1992|1992 році]]&nbsp;р. фактично скоротило територію Югославії до однієї республіки Сербія. Правонаступником Югославії була оголошена республіка [[Сербія і Чорногорія]] у квітні [[1992]] року, на що не погодилися [[Сполучені Штати Америки|США]] і ЄС, оскільки війна продовжувалася. У березні [[1992]] року і повторно у червні тисячі сербів виступали за припинення війни у Боснії і Герцеговині.

Глава Сербії&nbsp; — [[Президент Сербії|Президент]], обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах. Вищий орган виконавчої влади&nbsp; — [[Рада МіністрівУряд Сербії|Рада Міністрів]] на чолі з головою, який обирається парламентом з числа запропонованих Президентом кандидатур. Голова формує уряд, який затверджується парламентом.

Законодавчий орган&nbsp; — однопалатний [[парламентНародні збори Сербії|парламент (Народна скупщина)]] у складі 250 депутатів, які обираються на чотирирічний термін.

Поряд з цим, територія Сербії поділена на 29 округів і територію міста [[Белград]]. На території автономного краю [[Воєводина]] знаходиться 7 округів, на території Косова і Метохії&nbsp; — 5, інші розташовуються на території центральної Сербії. Кожен округ очолюється головою округу, який відповідальний безпосередньо перед урядом Сербії. Округи діляться на кілька муніципалітетів (общин), які мають свої органи самоврядування.

Появу сербської писемності пов'язують з діяльністю [[Кирило і Мефодій|Кирила і Мефодія]]. Перші пам'ятники сербської літератури датуються [[11XI століття]]м, вони написані [[Глаголиця|глаголицею]]. Уже в [[12XII століття|12XII столітті]] з'являються тексти, написані кирилицею. В цей же період написана найдавніша з відомих книг сербською кирилицею&nbsp; — «Євангеліє» захумского князя Мирослава. Вона є найдавнішою і красиво ілюстрованою сербською книгою під час Середньовіччя.

У 17XVII столітті в сербській літературі з'явилися тенденції бароко. Під його впливом творили Андрія Змаевич, [[Гаврило Стефанович Венцловіч]], [[Йован Райіч]], [[Захаріє Орфелін|Захарія Орфелін]] та ін. [[Досітей Обрадович]] був найвидатнішим діячем епохи Просвітництва, а найзнаменитішим представником класицизму став [[Йован Стерія Попович]], хоча в його творчості були і елементи романтизму.

Під час національного відродження в першій половині 19XIX століття [[Вук Караджич]] перевів [[Новий Завіт]] на сербську народну мову і реформував сербську мову і орфографію. Цим було закладено основи для сербської літератури Нового часу. Відомі сербські автори 19XIX століття: [[Бранко Радічевіч]], [[Петар Надовеза|Петар Петрович Негош]], [[Лаза Костич|Лазу Костич]], [[Джура Якшич]] і [[Йован Змай]]. 20XX століття в сербській літературі ознаменувавсяознаменувалось такими іменами як [[Іво Андрич]], Ісидора Секуліч, [[Мілош Црнянський]], [[Меша Селімович]], [[Добрица Чосич]], [[Данило Кіш]], Олександр Тішма. Серед поетів відомими були: [[Мілан Ракич]], [[Йован Дучич|Йован Дучіч]], [[Десанка Максимович]], [[Міодраг Павлович]], [[Мирослав Антич]], Бранко Мільковіч і [[Васко Попа]].

В кінці 20XX століття і на початку 21XXI століття найбільш відомими авторами стали Давид Албахарі, [[Мілорад Павич]], [[Момо Капор]], [[Небойша Єврич]], [[Горан Петрович]], [[Світлана Велмар-Янкович]], [[Светіслав Басара]].

* Гуць М. Сербо-хорв. нар. пісні в укр. перекладах (1837&nbsp; — 1965). У вид. Слов. літературознавство і фольклористика. Випуск 5. К. 1970.