Антіох VII: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Venzz (обговорення | внесок) |
|||
Рядок 55:
Парфяни полонили дітей Деметрія II, котрі були у свиті Антіоха: сина [[Селевк V Філометор|Селевка]] та дочку. З Селевком поводились згідно з його статусом і згодом його відпустили на батьківщину, а дочка вразила Фраата II своєю красою і він зробив її однією зі своїх дружин{{sfn|Debevoise|1938|c=53}}.
В наслідок поразки Держава Селевкідів зазнала значних людських втрат від яких вона так і не змогла оговтатись. Я писав [[Едуард Меєр]]: «Поразка Антіоха Сідета у 129 р. була катастрофою еллінізму у континентальній Азії і одночасно Держави Селевкідів»{{sfn|Meyer|1925|c=272}}. [[Хасмонеї|Юдея]], [[Харакена]] та [[Осроена]] стали незалежними державами, територія підвладна Селевкідам обмежувалася Сирією та [[Кілікія|Кілікією]]. Однак парфяни не змогли скористатися нагодою й захопити рештки імперії.
Одною з основних причин поразки Антіоха вказують на невдале управління та розділення війська, коли більшість армії була розосереджено по захопленій території як гарнізони. У критичний момент при басилевсі зосталося мало солдат щоб дати відсіч парфянам, а інші знаходились дуже далеко щоб допомогти{{sfn|Farrokh|2007|c=122-123}}. Також серед причин вказують на жорстоке відношення до підкореного населення. Спочатку підкорене населення приязно ставилося до Селевкідів, але жорстокість солдат та непродумана політика постачання військ призвели до повстання{{sfn|Debevoise|1938|c=52-53}}. На думку Бокщаніна жорстокість до місцевого населення була спричинена нетерпимістю до іноплемінників серед панівної еліти Держави Селевкідів, котра складалася з македонян та помстою за підтримку парфян у минулих війнах{{sfn|Бокщанін|1960|c=247}}. Однак Томас Фішер зазначав, що приязно до Антіоха ставилися мешканці еллінізованих провінцій, Вавилонії та Мідії, а опір чинили жителі більш східних Гірканії та Парфії{{sfn|Fischer|1970|c=39}}.
| |||