Вікіпедія

Королева Наталена Андріанівна: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м оформлення
Рядок 20:
| Magnum opus =
}}
'''Натале́на Короле́ва''' ({{lang-es|San Pedro de Cardeña}}, {{ДН|3|3|1888}}, монастир {{нп|треба=Сан Педро де Карденья|є=San Pedro de Cardeña|мова=es}}, [[Кастрільйо-дель-Валь]], провінція [[Бургос (провінція)|Бургос]], [[Іспанія]] — {{ДС|1|6|1966}}, [https://cs.wikipedia.org/wiki/M%C4%9Bln%C3%ADk{{нп|треба=Мельник (місто)|текст=Мельник]|мова=cs|є=Mělník}}, [[Чехословаччина]]) — українська [[письменник|письменниця]], [[графиня]].
 
== Життєпис ==
Повне її ім'я, за іспанським звичаєм,  — Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. Мати майбутньої письменниці, графиня Марія-Клара де Кастро Ласерда Медінаселі (іззі старовинного іспанського роду Ласерда), померла при пологах. Батько Наталени, польський граф Анджей Єжи [[Дуніни-Борковські|Дунін-Борковський]], займався археологією, жив переважно у [[Франція|Франції]]. Родовий маєток його матері Теофілі з литовського роду Домонтовичів містивсярозташовувався у с. Великі Борки на [[Волинь|Волині]]. Батько А.  Є.  Дуніна-Борковського, Адам Дунін-Борковський, загинув під час [[Січневе повстання 1863|польського повстання 1863 року]], його майно конфіскував царський уряд.
 
Наталену одразу після народження взяла до себе бабуся Теофіля, у якої вона жила до 5 років. Після смерті бабусі дівчинку забрав до Іспанії дядько з боку матері Еухеніо, старшина королівської гвардії, згодом католицький священик. Там нею опікувалась також тітка Інес. Наталену віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона пробула майже 12 років. Пізніше Наталена з великим пієтетом згадувала монастир Нотр-Дам, де формувалась як особистість, вчилася добру, милосердю, самопожертві. Студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто вона бувала у своїх іспанських родичів, вчилася їздити верхи, фехтувати, стріляти.
 
Тим часом батько одружився вдруге  — з Людмилою Лось, що походила зі знатного чеського роду. Подружжя оселилося в [[Київ|Києві]], і мачуха забажала, щоби падчерка продовжувала тут навчання. Восени 1904 р. 17-річна Наталена приїхала до Києва. На цей час вона вже знала іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови, з дитинства трохи пам'ятала українську й польську. В сім'ї розмовною була французька. Освоївши російську мову, дівчина вступила до [[Київський інститут шляхетних дівчат|Київського інституту шляхетних дівчат]], який закінчила через два роки.
 
Програма не була надто обтяжливою. Насамперед тут мали навчити добрих манірманер та «мистецтва поводитися в товаристві собі рівних». Все інше було другорядним. Пізніше, у повісті «Без коріння», письменниця так охарактеризувала життя в цьому інституті: «Одноманітне інститутське життя таке ж далеке їй і чуже, як і першого дня, коли вона опинилася поміж цими сливе дорослими дівчатами, які мали або так часто попадали в психіку дітей, що були примушені нудитись у хаті в дощовий день». Наталена стала свідком справжньої війни між вихованками й вихователями, спостерігала, як класні дами ненавиділи й переслідували своїх учениць. Уже на схилі віку (1962) в одному з листів письменниця згадувала про те, "«як колись жилося в Києві, як за ті часи виховували дівчат, як поводились «маючі„маючі владувладу“»", і доходила невтішного висновку: «На думку мою, були то кошмарні часи й звичаї, яких ані навмисне не вигадаєш!». Та попри все, Наталена вийшла чистою й неозлобленою з цього закладу.
 
У Києві вона брала уроки музики в українського композитора [[Лисенко Микола|Миколи Лисенка]]. На пам'ять він подарував їй невеличку музичну мініатюру «Зоря з місяцем» з підписом «Моїй учениці».
 
Графська родина перебралася у [[Санкт-Петербург]]. Наталена використала можливість здобути тут вищу освіту. Спочатку закінчила археологічний інститут у Петербурзі, здобула ступінь доктора археології за праці з литовської старовини, відтак зайнялася єгиптологією і водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом «вільного художника», мала свої художні виставки в Петербурзі й [[Варшава|Варшаві]].
 
Тим часом батьки підшукали їй нареченого — ротмістра російської армії Кисілевського. Наталена й чути не хотіла про одруження. Контакти з батьком і мачухою не налагоджувались, бо вони наполягали на її одруженні з нелюбом. У відповідь Наталена зробила нечуваний у шляхетському роду вчинок — вступила до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом уклала контракт з паризьким «Theatre Gymnase», що гастролював тоді у російській столиці. Незважаючи на успіх на сцені, театральна кар'єра Наталени не вдалася через слабке здоров'я. Вона залишила театр, лікувалася на [[Закавказзя|Закавказзі]], а потім виїхала в Західну Європу, де продовжила лікування, займалася мистецтвом і археологією. У цей час Наталена відвідала Іспанію, [[Франція|Францію]], [[Італія|Італію]], країни Близького Сходу, знову виступила в оперних театрах [[Париж]]а та [[Венеція|Венеції]] (співала партію Кармен в [[Кармен (опера)|опері Ж. Бізе]]), взяла участь в археологічних розкопках [[Помпеї|Помпей]] і в [[Єгипет|Єгипті]], з 1909 р. почала систематично виступати з художніми творами та науковими статтями у французьких літературних і наукових журналах.
 
[[Перша світова війна]] застала Н. Королеву в Києві: вона приїхала до хворого батька, який невдовзі помер. Тут за нею було встановлено поліційний нагляд, на квартирі вчинено обшук. Не маючи змоги виїхати (кордони було закрито), вона (через товариство Червоного Хреста) записалася сестрою милосердя в російську армію. Майже три роки Наталена відбула на війні, була нагороджена солдатським хрестом «За храбрость», дістала три поранення, перенесла [[тиф]] і кілька [[Запалення легень|запалень легень]]. Пізніше письменниця згадувала, що хрест «За храбрость» їй дали тільки за те, що під час ворожого обстрілу залишилася з пораненими вояками, виконавши свій звичайний обов'язок.
 
Особисте життя Н. Королевої під час війни склалося драматично. Вона одружилася з офіцером російської армії і громадянином [[Персія|Персії]], що служив у «дикій дивізії», Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Відпровадивши домовину з тілом чоловіка до Персії, Наталена повернулася до Києва, де зупинилась у мачухи. Війна в Європі завершилася, а в Україні, навпаки, бойові дії розгорталися. Разом з мачухою Наталена записалася в групу чеських [[Репатріант|репатріантіврепатріант]]ів, і вони виїхали на Захід. Через вимушену затримку у Львові у грудні 1919 мачуха вирішила відвідати своїх родичів у недалекому містечку [[Красне (Буський район)|Красне]]. Але тут мачуха захворіла й померла.
 
Наталена ледве добралась до [[Прага|Праги]], де почала працювати в системі народного шкільництва. У Празі вона зустріла [[Королів-Старий Василь|Василя Королева-Старого]], якого знала ще з Києва як письменника, культурно-громадського діяча та видавця. Вони одружились і придбали скромний будиночок на околиці міста [[Мельник (місто)|Мельник]] біля [[Прага|Праги]], в якому прожили до кінця своїх днів. [[Королів-Старий Василь|В.Василь Королів-Старий]] займався літературною, педагогічною, мистецькою діяльністю. Він помер внаслідок серцевого нападу в грудні 1941 &nbsp;р. <ref>[https://zbruc.eu/node/60601 ''Петро Ісаїв.'' Д-р Василь Королів-Старий // Краківські вісті, 31.12.1941]</ref>, після допиту в гестапо.
 
Н.Наталена Королева все подальше життя присвятила літературній праці.
 
Останні роки життя письменниця жила самотня, всіма забута, заробляла на прожиття приватними уроками французької й іспанської мов. Її намагання встановити контакти з київськими видавництвами й [[Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України|Інститутом літератури імені Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка АН УРСР]] успіху не мали. Н. Королевій ще судилося побачити надруковані аркуші своєї книги «Сон тіні. 1313», яка вийшла 1966&nbsp;р. у [[Пряшів|Пряшеві]].
 
Померла письменниця 1 липня 1966&nbsp;р. в Мельнику. Похована на цвинтарі Святого Вацлава, біля коханого чоловіка, але надгробну табличку так і не встановлено. Вважалося, що її могила втрачена<ref>[https://www.radiosvoboda.org/a/1500042.html Наші –&nbsp;— не наші могили]</ref>, однак Посол України у Чеській Республіці Євген Перебийніс запевняє, що "«могила ніколи не була зруйнованою і за нею належним чином доглядає родина прийомного сина Н. Королеви"». Мерія міста Мельник може взяти під свою опіку могилу Василя Короліва-Старого та Наталени Королеви, підтрималапідтримати ідею встановлення меморіальної дошки на будинку, в якому проживало подружжя, й видати книгу про письменницю, над якою працює історик Богдан Зілинський <ref>[http://mfa.gov.ua/ua/news-feeds/foreign-offices-news/63641-literaturno-muzichnij-vechir-do-130-richchya-vid-dnya-narodzhennya-ukrajinsykoji-pisymennici-nataleni-korolevi Літературно-музичний вечір до 130-річчя від дня народження української письменниці Наталени Королеви]</ref>.
 
== Творчість ==
Приїхавши з Києва до [[Прага|Праги]], Н. Королева на замовлення міністерства освіти уклала невеличкий шкільний чесько-український словник, який вийшов під редакцією професора [[Степан Смаль-Стоцький|С. Смаль-Стоцького]]. Пізніше&nbsp;— великий (понад 30 арк.) французько-український словник (залишився недрукованим).
 
Писати художні твори українською мовою почала з 1919&nbsp;р. за порадою В. Королева-Старого. Перше оповідання українською мовою «Гріх (З пам'ятної книжки)» було надруковано у віденському українському тижневику «Воля» 15 січня 1921&nbsp;р. за підписом «Н. Ковалівська-Короліва». З того часу понад 20 років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехо-Словаччині, вміщували її твори. Вона принципово не відмовляла жодній редакції у друкуванні своїх творів, тому її ім'я зустрічаємо в досить строкатому списку української періодики.
Рядок 56:
У середині 1930-х&nbsp;— на початку 1940-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання і популярність: збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті «1313» (1935), «Без коріння» (1936), збірка оповідань «Інакший світ» (1936), повісті «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Легенди старокиївські» (1942—1943).
 
Після війни у [[Чикаго]] випущено її повість «Quid est veritas?» (1961), завершену ще в 1939 році.
 
У грудні [[2010]] року у Львові презентували книжку Наталени Королеви, до якої увійшли твори «Предок» та "«Без кінця" ».<ref>[http://literatura.org.ua/content-68.html У Львові презентували книжку забутого класика Наталени Королеви]</ref>.
 
== Основний творчий доробок ==
Рядок 85:
* ''Буслаєва К.'' Доля України в «Легендах старокиївських» Наталени Королеви // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства.&nbsp;— Ужгород, 2002.&nbsp;— Вип. 5.&nbsp;— С. 54-56.
* ''Мушинка М. І''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=6015 Королева Наталена Андріанівна] // {{ЕСУ||}}
* ''Микитенко О. І.''&nbsp;Королева Наталена Андріанівна // Українська літературна енциклопедія: У 5 т.&nbsp;— К. : Українська енциклопедія ім. М.&nbsp;П.&nbsp;Бажана, 1990.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— С. 570.
* ''Олекса Мишанич''. Українське слово.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— К., 1994.
* Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В.&nbsp;А.&nbsp;Просалової.&nbsp;— Донецьк: Східний видавничий дім, 2008.&nbsp;— 280 с.
* ''Голубовська І.'' Життєпис сучасниці (повість Наталени Королевої «Без коріння») // Дивослово.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. 59-62.
* ''Копач О.'' Наталена Королева.&nbsp;— Вінніпег, 1962.&nbsp;— 36 с.
Рядок 94:
* ''Набитович І''. Художній всесвіт на палімпсестах минулого (Літературні обрії Наталени Королевої) // Королева Н. Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas?&nbsp;— Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2007.&nbsp;— С. 3-36.
* [http://library.lnu.edu.ua/bibl/images/Vudanna_WEB_pdf/3Ukrajinska_biobibliografija/12_koroleva.pdf Наталена Королева: Біобібліогр. покажч.] / ред.: Б.Якимович; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка.&nbsp;— Л., 2003.&nbsp;— 106 c.&nbsp;— (Наук. б-ка. Укр. біобібліогр. Нова сер.; Чис. 12).
* ''Попова-Мозовська Т. І.''&nbsp;Герой іспанської поеми «Пісня про мого Сида» в культурно-історичному та життєвому просторі повістей Наталени Королевої // Література в контексті культури: Збірник наукових праць / Ред. кол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Гусєв та ін.&nbsp;— Дніпропетровськ: вид-во ДНУ, 2006.&nbsp;— Вип.16.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 229—234.
* ''Федорів Р.'' Королева, що входила в інші світи // Жовтень.&nbsp;— 1988.&nbsp;— №&nbsp;7.&nbsp;— С. 52-56.
* ''Федака Д. М.'' Наталена Королева //Під синіми Бескидами: антологія поезії та малої прози українських письменників Словаччини.&nbsp;— Ужгород: Закарпаття, 2006.&nbsp;— С. 281—282.
* ''Шпиталь А.'' Палестина, Юдея, Святе Письмо й українська історична проза (Н.Королева) // Слово і час.&nbsp;— 1999.&nbsp;— №&nbsp;12.&nbsp;— С. 26-30.
* ''Корсак Іван''. Тиха правда Модеста Левицького: повість-есей /І.&nbsp;Ф.&nbsp;Корсак.- К.: Ярославів Вал, 2009.- 165с.
* Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В.&nbsp;А.&nbsp;Просалової.&nbsp;— Донецьк: Східний видавничий дім, 2012.&nbsp;— 516 с.
* ''Биковський Л.'' Наталена Королева (її життя і творчість) // [[Визвольний шлях]].&nbsp;— 1962.&nbsp;— №&nbsp;1. -&nbsp;— С. 65-71.
* ''Васьків М.'' Еміграційний історичний роман: загальне й індивідуальне // Український еміграційний роман 1930-50-х років.&nbsp;— Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011.&nbsp;— С. 34-111.
* ''[[Шмигін Микола Миколайович|Микола Шмигін]]''. Іспанська графиня росла на Волині. // Газ. Вісник +К, 2 жовтня 2014&nbsp;р., с. 13.
Рядок 107:
 
== Посилання ==
* ''Марко Роберт Стех.'' [http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/2336 ''Марко Роберт Стех.'' Наталена Королева] // Очима культури, № &nbsp;14]
* ''Іван Лучук.'' [https://zbruc.eu/node/77263 ''Іван Лучук.'' Наша Кармен] // Zbruch, 3.03.2018]
* ''Юрій Винничук.'' [http://divczata.org/ua/articles/yurii-vinnichuk-inakshii-svit.html ''Юрій Винничук.'' Інакший світ] // Дівчата райської яблуні]
 
{{Бібліоінформація}}
 
 
{{Стиль|дата=лютий 2012}}
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Королева_Наталена_Андріанівна