Відмінності між версіями «Депортація народів у СРСР»

Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики 1939 році, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях.
 
Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім'ямисім’ями. Протягом грудня 1939 — березня 1940  pp. із Західної України та Західної Білорусії було депортовано понад 137 тисяч чоловік. їхЇх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану.
 
Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян&nbsp;— «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусії). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20&nbsp;% населення. Чимало невинних людей, яких німецькорадянськанімецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено<ref>[http://vuzlib.net/lanovik/121.htm I8ВN 966-7131-20-3 ''Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М. Л22'' Економічна історія України і, світу: Підручник / За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. ISВN 966-7131-20-3 — 737 с.]</ref>.
 
Депортація торкнулася і Прибалтійськихприбалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік.<ref>''Algirdas Julius Greimas, Saulius Z(ukasŽukas.'' Lietuva Pabaltijy. Istorijos ir kultu-roskultūros bruoz(aіbruožai. Vilnius: Baltos lankos, 1999. P. 149.(лит.){{ref-lt}}</ref>.
 
Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, [[28 серпня]] [[1941]] року указом [[Президія Верховної Ради СССР|Президії Верховної Ради СРСР]] була ліквідована [[Республіка німців Поволжя|Автономна республіка німців Поволжя]]. 367&nbsp;000 німців було депортовано на схід (на збори приділялися два дні): у республіку [[Комі]], на [[Урал]], в [[Казахстан]], [[Сибір]] і на [[РеспублікаАлтайський Алтайкрай|алтайАлтай]]. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках.
 
Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію ([[угорці]], [[болгари]], [[фіни]]).
 
На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від [[20 березня]] [[1942]] г.року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 року було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947—19481947–1948&nbsp;р.
 
В [[1943]]—[[1944]] роках були проведені масові депортації [[калмики|калмиків]], [[інгуші|інгушів]], [[чеченці|чеченців]], [[карачаєвці|карачаєвців]], [[балкарці|балкарців]], [[кримські татары|кримських татар]], [[ногайці|ногайців]], [[турки-месхетинці|турок-месхетинців]], [[понтійські греки|понтійських греків]]&nbsp;— в основному за обвинуваченням в коллабораціонизмі, розповсюдженомупоширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. [[18 травня]] [[1944]] року за наказом [[Сталін]]а весь кримськотатарський народ був звинувачений у [[колабораціонізм]]і та депортований з [[Крим]]у.
 
== Реабілітація ==
4162

редагування