Річ Посполита: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
→‎Назва: виправив росіянізм і діалектизм
Рядок 224:
{{Catmore|Шляхта}}
 
У Польсько-Литовській Речі Посполитій політичний [[анархізм]] був одним з провідних ідеалів шляхетської демократії. Її девіз&nbsp;— {{lang-pl|«Nierządem Polska stoi»}} («Польща тримається непорядком»)&nbsp;— містить парадокс, яким захоплювався б сам [[П'єр Жозеф Прудон|Прудон]]. ЗакониНа відміну від сусідніх держав, де на той час сформувався монархічно-централістський тип влади, закони і практики Речі Посполитої були натхнені глибоко вкоріненою вірою в [[Свобода|свободусуверенітет індивіда]]окремого іфеодала вна громадянськусвоїй свободутериторії. В польській патріотичній літературі, іцей феномен, часто представлений як виняткова для тієї доби товідданість бувідеалам[[Свобода|свободи винятокіндивіда]] та громадянської свободи.<ref>C. Backvis. Les thémes majeures de pensée politique polonaise au XVI siécle // Annuaire de Philologie et d'Histoire Orientales et Slaves.&nbsp;— Брюсель, 1954—1957; том XIV, С. 309</ref> Насправді, широкі права, якими користувалась шляхта, не поширювались на інші верстви населення, передовсім, основну частину населення - селянство, котре було позбавлене будь-яких особистих прав і зазнавало примусової деградації через закони про [[Пропінація|пропінацію]].
 
Досить доречно, що основні конституційні права, які начебто керували політичним життям Польсько-Литовської держави, були цілком суперечливі. І справді, про точний характер унії сперечалися протягом усього її існування. Згідно з [[Люблінська унія|Люблінською унією]], пункти якої польські [[Юрист|правники]] вважали за священні, окремі [[Суверенітет|суверенітети]] [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівства Польського]] і [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] були добровільно ліквідовані [[1569|1569 року]] і назавжди поєдналися в нову суверенну сутність&nbsp;— об'єднану Rzeczpospolita. Всі закони, які суперечили унії, були скасовані. Але згідно з [[Литовський статут|Третім Литовським статутом]] [[1588|1588 року]] окреме існування Великого князівства Литовського зберігалося непорушним, а всі закони, які суперечили цьому статутові, зокрема кілька пунктів Люблінської унії, були проголошені нечинними<ref>Juliusz Bardach. Les status lituaniens: codifications de l'epoque de la Renaissance // Poland at the 14th International Congress of Historical Sciences in San Francisco.&nbsp;— Вроцлав, 1975</ref><ref>L. Okirshevich. The Law of the Grand Duchy of Lithuania.&nbsp;— Нью-Йорк, 1953</ref>. Хоч як подивитись на це питання, а ситуація була абсурдна. Проте ніхто не зробив ніякої спроби прояснити ситуацію. І Люблінська унія, і Третій Литовський статут зберігали юридичну чинність аж до кінця [[XVIII століття]]. Важко сказати, що знав або думав про цю проблему пересічний громадянин, проте ясно що тим часом, як більшість польських шляхтичів з королівства вважали унію за обов'язкову, меншість їх литовських колеґ і далі наполягали на окремому статусі Великого князівства. В такому світлі можна було б стверджувати, що конституційна унія Польщі і Литви була, власне, реалізована тільки [[1791|1791 року]], коли згідно з [[Конституція 3 травня|Конституцією 3 травня]] була врочисто проголошена Rzeczpospolita Obojga Narodów{{sfn|Дейвіс|2001|с=286}}.