Листопадове повстання у Правобережній Україні (1830—1831): відмінності між версіями

[[Листопадове повстання 1830—1831|17 листопада 1830 у Варшаві вибухнуло визвольне повстання]] громадян колишньої Республіки Обидвох Народів - Литви і Польщі - проти утисків і гноблення Російської імперії, що окупувала ці краї. Це перше з двох повстань (друге відбулося у 1863-64 рр.) охопило територію Литви, Білорусі і Польщі, у ньому взяли участь майже всі прошарки мешканців. Царський намісник та його війська змушені були залишити територію, охоплену повстанням. Повстанці перемогли. Проте вони мали різні політичні переконання, не було єдності. Революційна частина їх, об'єднана навколо [[Польське патріотичне товариство|«Патріотичного товариства»]], виступала за продовження боротьби, з тим щоб здобути повну незалежність і провести соціальні реформи; консервативна — прагнула до угоди з царизмом при умові додержання ним конституції 1815 р. Незрілість тодішньої еліти зумовила переважання одного, здатного до самостійних дій стану суспільства - шляхти - у повстанні. 23 листопада 1830 р. ставленик шляхетсько-аристократичних верств генерал [[Юзеф Хлопіцький|Ю. Хлопіцький]] став головнокомандуючим повсталих військ, а 5 грудня оголосив себе диктатором і заборонив діяльність «Патріотичного товариства». Однак диктатура існувала недовго. Під тиском повстанців Хлопицький змушений був 5 січня 1831 р. піти у відставку. Відновилася діяльність «Патріотичного товариства». У ці дні народився знаменитий лозунг литовсько-польських демократів, звернений до населення і правобережної України: «[[За нашу і вашу свободу]]!». 17 січня польський сейм утворив Національний уряд (Жонд Народовий), що висунув програму боротьби за відновлення Польщі в межах 1772 р. (тобто Польщі, до складу якої входила б і частина українських, литовські та білоруські землі). Керівники повстання зробили спробу поширити його за межі Польщі — на територію Литви, Білорусі і Правобережної України.