На старовинних гарматах ствол являв собою циліндр (чипізніше [[зрізаний конус]]), наглухо закритий із заднього кінця, який і називався казенною частиною чи казенником. Округле завершення казенника звалось ''таріль'' (''торіль''), кульоподібний вуступвиступ на ній — ''[[винград]]'' (''виноград''). Пояс (тобто потовщення на стволі) біля тарелі називався ''тарільним поясом''. У казенній частині просвердлювали ''затравочний отвір'', що вів до зарядної камори й слугував для запалення заряду. Первісно затравочний отвір був похилим, виходячи на поверхню тарелі, потім його стали робити вертикальним. Для захисту бронзи ствола від згубної дії порохових газів в отвір угвинчували мідну трубку — ''затравочний гвинт''. Після пострілу затравочний отвір прочищали ''протравником'' — залізним стрижнем. Ще один протравник, мідний, використовувався для проколювання зарядного картуза в каморі (при картузовому заряджанні). Спочатку передача запалу здійснювалася через невелику кількість насипаного в отвір пороху, потім з'явилися [[запальна трубка|запальні трубки]].
