Дмитро Дедько: відмінності між версіями

Спираючись на підтримку великого князя [[Любарт|Дмитра-Любарта]] (сина [[Велике князівство Литовське|великого князя литовського]] [[Гедимін]]а), Дедько у 1340-х роках очолював [[Бояри|боярський]] уряд [[Королівство Русі|Королівства Русі]] (Галицько-Волинської держави). Головною історичною заслугою Дмитра Дедька стала його роль у відбитті польсько-угорської агресії навесні 1340 року, в ході якої польським королем за допомогою угорського воєводи Вілерма було захоплено та пограбовано два найважливіші центри Галичини&nbsp;— [[Перемишль]] та [[Львів]]. Проводив гнучку політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав титул «провізора або управителя землі Руської» (provisor seu capitaneus terre Russie). За фактичного правління Дедька Руське королівство зберігало незалежність та знаходилось під владою руського великого князя<ref>так себе титулував Дмитро-Любарт у договорі з Казимиром ІІІ 1366 року → див.: ''[[Чобіт Дмитро Васильович|Чобіт Д]].'' Українська Волинська держава XIV—XV століть // Пам'ятки України: національна спадщина.&nbsp;— 2017.&nbsp;— №&nbsp;1 (6—7).&nbsp;— С. 15.</ref> ({{джерело|короля}}) Дмитра-Любарта, що резидував на Волині.
Дмитро-Любарт хоча й мав титул володаря Королівства Русі, а 1347 року Візантійський імператор Іоанн звертався до нього, титулуючи "королем Дмитром-Любартом", проте правив в основному на Волині та деяких прилеглих князівствах.
1344 року більшість Галицького князівства повернулось під владу короля Руси-України Любарта, за винятком Перемишльської і Сяноцької земель, які захопили поляки.

Смерть Д. Дедька у [[1349]] дала можливість польському королю [[Казимир III|Казимиру ІІІ]] за підтримкою Угорського королівства організувати новий похід на Русь, анексувати Галичину та укласти угоду із ханом [[Золота Орда|Золотої Орди]] [[Джанібек]]ом про щорічні виплати Галичиною данини Орді в обмін на її управління Казимиром ІІІ. Ці події відкрили сторінку 427-літнього підпорядкування Галичини Польському королівству.