Вікіпедія

Четвертий хрестовий похід: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
продовжив редагування
продовжив редагування
Рядок 57:
[[Третій хрестовий похід]] не добився своєї мети — захоплення [[Єрусалим]]у, який залишався під мусульманським правлінням. Угода, яку [[Річард I Левове Серце]] і [[Салах ад-Дін]] підписали в 1192 році, залишила в руках християн лише вузьку прибережну смужку від [[Тир]]у до [[Яффа|Яффи]], хоча це гарантувало безпеку християнських прочан, що подорожують до Єрусалиму. Папа [[Іннокентій III]], бажаючи встановити авторитет Святого Престолу в усьому християнському світі, мав велику зацікавленість до справ християнських держав Сходу. Одночасно існував конфлікт між візантійським імператором [[Олексій III Ангел|Олексієм III Ангелом]] і німецьким володарем [[Філіпп Швабський|Філіппом Швабським]], який був одружений з сестрою поваленого Олексієм імператора [[Ісаак II Ангел|Ісаака II Ангела]].
 
[[ВенеціанськаВенеційська республіка]] — провідна місто-держава в східній частині Середземного моря, мала сильні комерційні інтереси у візантійських територіях, і особливо в столиці, Константинополі. З кінця XII століття вона користувалася особливими привілеями для торгівлі у Візантії, але в 1171 році імператор [[Мануїл I|Мануїл I Комнін]] наказав заарештувати венеціанських купців і конфіскувати їхнє майно, що призвело до припинення торговельних відносин між Венецією і Візантією, що тривало 15 років. У 1185 році Венеція вирішила відновити торговельні відносини з імператором [[Андронік I Комнін|Андроніком I Комніном]]. і Було домовлено заплатити суму як компенсацію за конфісковане венеційське майно в 1171 році, але повністю це не було зроблено. Візантія також сприяла посиленню торговельного суперництва Венеції з іншими італійськими містами-державами, зокрема такими, як [[Генуя]] і [[Піза]]. Мета Венеції, таким чином, передбачала забезпечення комерційної переваги на Сході витіснивши конкурентів.
 
У 1198 році папа [[Інокентій III]] почав проповідувати новий хрестовий похід. Його звернення, однак, мало успіху серед європейських монархів. Німці виступали проти папської влади, тоді як Франція та Англія воювали один проти одного. Але зрештою після натхненної проповіді у Фулко-де-Нейлі вдалося зібрати хрестоносне військо під проводом [[Теобальд III (граф Шампані)|Теобальда III, графа Шампані]].
Рядок 64:
 
== Хід походу ==
Хрестоносці послали посланців до Венеції, Генуї та інших міст, щоб домовитися про експедицію. Одним із посланців був історик Джеффрі де Віллардюін. Нарешті він досяг угоди з Венецією в квітні 1201 року, [[Дож]] [[Енріко Дандоло]] — голова [[ВенеціанськаВенеційська республіка|ВенеціанськоїВенеційської республіки]] — погодився перевезти хрестоносців за велику суму — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 p., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді дож запропонував відкласти плату за умови, що хрестоносці допоможуть йому знищити торгового суперника — місто [[Задар]] на східному узбережжі [[Адріатичне море|Адріатичного моря]]. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу згодилися. 15 листопада 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Папа Інокентій III відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити мусульман, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться. Пізніше він пом'якшав і простив хрестоносців, але затримав відлучення тільки для венеціанців.
 
Проте Енріко Дандало намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника—християнського [[Константинополь|Константинополя]]. Приводом до війни стало бажання [[Олексій IV Ангел|Олексія IV Ангела]], сина імператора [[Ісаак II Ангел|Ісаака II Ангела]], відібрати у дядька Олексія престол, який він захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, вкрай необхідну хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом, які б покрили усі їхні борги Венеції. Ісаак також пообіцяв хрестоносцям після повернення собі трону Візантії дати ще 10 тисяч вояків для походу до Єрусалиму через Єгипет. Хоча деякі хрестоносці були проти цього, мотивуючи тим, що вони пішли у похід задля боротьби з мусульманами, більшість пристала на пропозицію венеціанців. 24 червня 1203 року хрестоносне військо, перевезено венеційськими кораблями, висадилося поблизу Константинополя.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Четвертий_хрестовий_похід