Кардинал-єпископ: відмінності між версіями

'''Кардина́ли-єпи́скопи''', або кардинали єпископського сану є старшими за ступенем серед [[кардинал]]ів і [[прелат]]ів Римсько-католицької церкви. Відносилися до священослужителів, яких призначали на шість [[Субурбікарні єпархії|субурбікарних єпархій]], які також включають декана [[Колегія кардиналів|Колегії кардиналів]]. У 1965 папа римський [[Павло VI]] встановив своїм ''Motu proprio Ad purpuratorum patrum'', що [[Патріарх (християнство)|патріархи]] [[Східні католицькі церкви|східного обряду]], які були названі кардиналами, будуть також кардиналами-єпископами, займаючи місце після шести кардиналів-єпископів субурбікарних єпархій (строго титулярним єпископами тих єпархій, які були надані папою римським [[Іоанн XXIII|Іваном XXIII]] трьома роками раніше). Декан обов’язково має бути одним з шести [[єпископ]]ів субурбікарних єпархій, хоча зараз обирається з їх числа, раніше обов'язково деканом ставав найстаріший зі зведенних в сан кардинал. Єпископи латинського обряду — патріархи Лісабона та Венеції, повинні бути призначені кардиналами на консисторії після того, як вони займуть свої [[Єпархія|єпархії]], стають кардиналами-священиками, але не кардиналами-єпископами. Кардинали-єпископи — єдиний ступінь кардиналів, який завжди вимагав, щоб вони були єпископами, і в колишні часи, коли кардинал однієї з нижчих ступенів ставав кардиналом-єпископом, він в цьому випадку висвячувався на єпископа. З 1962 всі кардинали були єпископами за рідкісними винятками. Протягом періоду, що закінчився в середині XX століття, кардинали-священики, які були найстарішими зі зведення в сан мають право, замістити вакансії, які виникли серед кардиналів-єпископів, також як і [[Кардинал-диякон|кардинали-диякони]] що були в цьому сані десять років мають право стати кардиналами-священиками.▼