Відкрити головне меню

Зміни

Ніяких змін в розмірі ,  1 рік тому
Спочатку лідером бунтівників був не Франко, а генерал Санхурхо, але відразу ж після початку повстання він загинув в авіакатастрофі. Оскільки жодна сторона не змогла здобути перемоги, почалося повільне накопичення сил. Республіканський уряд швидко радикалізувався, комуністи грали дедалі помітнішу роль. [[Комуністична партія Іспанії]] зросла з 20 000 осіб у [[1936]] до 300 000 на початку [[1937]]. Націоналісти еволюціонували у зворотний бік. В той час, як республіканці звернулися по військову допомогу до [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]], націоналістам допомога була надана [[Італія|фашистською Італією]] і [[Третій Рейх|Третім Рейхом]]. [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВД]] і [[Комуністичний інтернаціонал|Комінтерн]] почали вербування людей в антифашистські [[інтернаціональні бригади]], які згодом стали найбоєздатнішими частинами республіканців. Хоча в них билися люди різних політичних поглядів, але все таки комуністи в них грали головну роль. На стороні Франко теж билися добровольці з різних країн, не тільки з Італії і Німеччини, але і з Ірландії, а також російські емігранти.
 
Якщо пропаганда однієї сторони представляла цю війну як «боротьбу з силами фашизму і реакції», то з іншого боку це бачилося як «хрестовий похід проти червоних орд». Франко, на відміну від [[Беніто Муссоліні|Муссоліні]] й [[Адольф Гітлер|ГітлерГітлера]]а, був християнин-католик, через що у відносинах між ними згодом і виникла тріщина.
 
В результаті трирічної громадянської війни перемогу здобули націоналісти. Ближче до кінця війни настало похолодання у відносинах як у республіканців з СРСР, так і у Франко з Німеччиною та Італією.