Відкрити головне меню

Зміни

Ніяких змін в розмірі, 1 рік тому
У [[1969]] році диктатор [[Франсіско Франко]] призначив спадкоємцем іспанського престолу 31-річного Хуана Карлоса<ref>[http://select.nytimes.com/gst/abstract.html?res=F10C14F83D591A7493C6A8178AD95F458785F9&scp=1&sq=akihito%20%20and%20Windsor&st=cse "Those Apprentice Kings and Queens Who May&nbsp;— One Day&nbsp;— Ascend a Throne, "] ''New York Times.'' 14 November 1971.</ref>, старшого сина графа Барселонського, проти волі батька. Хуан Карлос мав посісти престол не одразу, а лише після смерті Франко, що й трапилося [[22 листопада]] [[1975]]. Після коронації сам обрав називати себе Хуан Карлос І замість «Хуан ІІІ» та «Карлос V»<ref>{{cite journal| last=Bernecker| first=Walther| title=Monarchy and Democracy: The Political Role of King Juan Carlos in the Spanish| year=1998| volume= 33| issue = 1|pages=65–84}}</ref>.
 
Король виявив далекоглядність, провівши практично одразу ж після вступу на престол демократичні реформи, узаконивши політичні партії ([[1977]]) і розпустивши франкістську «фалангу». На основі [[Конституція ІспаніяІспанії|Конституції Іспанії]], ратифікованої народним [[референдум]]ом [[6 грудня]] [[1978]] року і проголошеної [[27 грудня]] того ж року, яка визнає Короля символом національної єдності і законним спадкоємцем історичної династії. Король був оголошений спадкоємцем не Франко, а історичної [[монархія|монархії]], і гарантувалися цивільні права й свободи. Регіони отримали більше самостійності ([[Іспанія]] перетворилася на федеративну державу).
 
У [[1981]] році вчинив успішний опір спробі [[державний переворот|державного перевороту]], яку влаштували військові, що прагнули відновити франкістський режим. З [[1982]] року брав участь у буденному політичному житті та сприймався, насамперед, як символ національної єдності та гарант [[демократія|демократичних свобод]].