Українофільство: відмінності між версіями

'''Українофі́льство''' ({{lang-grc|φιλέω}} — кохаю) — [[термін]], що означає любов та/або приязнь до [[Україна|України]] та [[Український народ|українців]]; протилежний за значенням до терміну [[Українофобія|українофобія]]. Термін вживається переважно у [[політика|політичному]] та [[культура|культурному]] контексті. "Українофільство" та "українофіли" - це терміни що вживаються аби підкреслити свою про-українську позицію, свою зацікавленність [[Українська культура|українською культурою]], [[Українська мова|українською мовою]] та [[Українська історія|українською історією]].

Українофіли були нещадно переслідувані урядом [[Російська імперія|Російської Імперії]], коли книжки, театральні п'єси та інші друковані видання українською мовою були заборонені.

Першим українофілом нових часів був німецький філософ [[Йоганн-Готфрід Гердер|Й.&nbsp;Г.&nbsp;Гердер]], який у своїх творах пророкував Україні велике майбутнє. У ширшому значенні українофілами були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки&nbsp;— мешканці України, які писали поезії і складали пісні українською мовою <ref>«Українською музою натхненні», К. [[1971]]</ref>. Подібне явище спостерігаємо і в російській літературі першої половини [[XIX]] ст.<ref>В.&nbsp;Сиповський. «Україна в російському письменстві», К. [[1926]]</ref> У стислому значенні українофілами називали українських діячів [[1860]]-их pp., а часи їхньої діяльності [[1860]]&nbsp;— 80-их pp. періодом Українофільства. Самі українофіли воліли називатися «народолюбцями», але не заперечували й проти інших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку [[1860]]-их pp. і поклав основи дальшого розвитку українства. На першому місці українофіли ставили освіту широких народних мас рідною мовою; для цього складали підручники українською мовою та видавали твори української літератури. Українофіли видавали журнали: «Основа» у [[Петербург|Петербурзі]] ([[1861]]&nbsp;— 1862), «[[Черниговский листок]]» та багато рукописних (найвідоміші з них київський: «Самостайне Слово», «Громадниця», «Помийниця»), а також книжки для народу і так звані метелики (маленькі брошурки). Почавши від [[1859]] українофіли створили широку мережу своїх Громад (найважливіші в [[Петербург|Петербурзі]], [[Москва|Москві]], [[Київ|Києві]], [[Харків|Харкові]], [[Чернігів|Чернігові]], [[Полтава|Полтаві]], [[Одеса|Одесі]] тощо), які поклали багато праці коло організації шкільництва (зокрема так звані недільні школи, [[1859]]&nbsp;— 1862). З світоглядово-політичного погляду термін Українофільство"українофільство" охоплював різні течії від звичайної любови до свого рідного аж до палкого [[націоналізм]]у (хоч терміну цього тоді ще не було) і незалежності України.

Після придушення [[Польське повстання 1863—1864|польського повстання]] [[1863]] російський уряд посилив боротьбу проти Українофільстваукраїнофільства ([[Валуєвський указ|Валуєвський обіжник]] [[1863]], [[Емський указ]] [[1876]]), однак рух українофільства раз-у-раз відроджувався (початок [[1870]]-их, початок і кінець [[1880]]-их pp.). Пізніше українофіли працювали переважно на культурно-освітній ниві: складання словників українською мовою (Уманця і Спілки, <!-- т. зз. -->Грінченка), літературна творчість, а гол. наукова діяльність у царині українознавства. Зокрема велику працю проробили вони в рамках Південно-Західнього відділу Імператорського [[Російське географічне товариство|Російського Географічного Товариства]] у Києві ([[1873]]&nbsp;— 1876) і журналі «Киевская Старина» ([[1882]]&nbsp;— [[1906]]).