Денисенко Володимир Терентійович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 9:
| посада =
| ім'я при народженні = Володимир Терентійович Денисенко
| дата народження = <!-- дд7.мм1.рр -->1930
| місце народження = с. [[Медвин (Богуславський район)|Медвин]], [[Богуславський район]], [[Київська область]], [[УРСР]], [[СРСР]]
| дата смерті = <!-- дд10.мм6.рр -->1984
| місце смерті = м. [[Киъв]]
| поховання = [[Байкове кладовище|Байковий цвинтар]]
| національність = [[українець]]
Рядок 38:
}}
{{Othernames|Денисенко}}
'''Володи́мир Тере́нтійович Денисе́нко''' ({{н}} [[7 січня]] [[1930]], [[Медвин (Богуславський район)|Медвин]], [[Богуславський район]], [[Київська область]]&nbsp;— {{с}} [[10 червня]] [[1984]], [[Київ]])&nbsp;— [[Український кінематограф|український]] радянський [[кінорежисер]], [[сценарист]] та педагог. Лавреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Шевченківської премії]] [[1979]] року за стрічку «Женці»<ref>[http://knpu.gov.ua/content/denisenko-volodimir-terentiiovich Денисенко Володимир Терентійович] «[[Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка]]»</ref>. [[Народний артист УРСР]] ([[1983]]).
 
Чоловік української кіноакторки [[Наум Наталія Михайлівна|Наталії Наум]]. Батько акторів [[Тарас Денисенко|Тараса]] та [[Денисенко Олександр Володимирович|Олександра Денисенків]].
Рядок 47:
Батько Володимира Денисенка&nbsp;— Терентій Якович, після придушення повстання більшовиками змушений був тікати з Медвина. Восени 1920 року перебрався до Києва, вступив до політехнічного інституту, одружився з випускницею Київського медінституту Лесею Курилко із Переяслава<ref>[http://www.ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=703/ Галина Денисенко. Чуєш, брате мій]</ref>. По закінченні інституту працював гірничим інженером на різних підприємствах: каолінових заводах у Глухівцях, у Турбові на Вінничині, головним інженером каолінового заводу в селищі [[Просяна]] на Донеччині. Часто переїздив&nbsp;— плутав сліди, бо відчував холодне дихання каральних органів за медвинські справи<ref>[http://medvun.at.ua/index/denisenko_volodimir_terentijovich/0-23 Медвинські скрижалі]</ref>.
[[Файл:Могила Денисенка.JPG|міні|праворуч|250пкс|Могила Володимира Денисенка]]
ЗУ [[1931]] по [[1941]] рокироках Володимир Денисенко зі своїми батьками мешкав у Харкові, де їх застає війна. Батько йде на фронт, а мати з сином їдуть у Медвин. Лише восени [[1944]] року пішов до п'ятого класу Медвинської середньої школи, оскільки під час німецької окупації не було змоги це зробити.
 
Після поверненням батька з війни сім'я переїздить до Києва, де Володимир Денисенко екстерном закінчує київську чоловічу середню школу №&nbsp;49<ref>Центральний державний архів громадських об'єднань (ЦДАГО) України, Ф. &nbsp;263.&nbsp;— Оп. 1.&nbsp;— Спр. 39942.&nbsp;— −АркАрк. 71–72.</ref> та готується до вступу до театрального інституту. Мати Володимира&nbsp;— Олександра Костянтинівна, працювала лікарем у Жовтневій лікарні разом із сестрою [[Олександр Довженко|Олександра Довженка]] Поліною. За її рекомендацією Володимир Денисенко їде до Москви вступати до ВДІКу., Протеале йомуспроба невступу вдалосьдо вступитивишу довиявилася ВДІКуневдалою. У цьомуЦього ж роціроку вступив на акторський факультет [[Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого|Київського театрального інституту ім. &nbsp;І.&nbsp;Карпенка-Карого]]. За успіхи у навчанні та гарні сценічні роботи, у 1948 році, ВолодимируВолодимира ДенисенкуДенисенка обрали вдо радуради Наукового студентського товариства, дали сталінську стипендію та перевели на режисерський факультет.
Після поверненням батька з війни сім'я переїздить до Києва, де Володимир Денисенко екстерном закінчує київську чоловічу середню школу № 49<ref>Центральний держ. архів громадських об'єднань
(ЦДАГО) України, Ф. 263. − Оп. 1. − Спр. 39942. −Арк. 71–72.</ref> та готується до вступу до театрального інституту. Мати Володимира&nbsp;— Олександра Костянтинівна, працювала лікарем у Жовтневій лікарні разом із сестрою [[Олександр Довженко|Олександра Довженка]] Поліною. За її рекомендацією Володимир Денисенко їде до Москви вступати до ВДІКу. Проте йому не вдалось вступити до ВДІКу. У цьому ж році вступив на акторський факультет [[Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого|Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого]]. За успіхи у навчанні та гарні сценічні роботи, у 1948 році, Володимиру Денисенку обрали в раду Наукового студентського товариства, дали сталінську стипендію та перевели на режисерський факультет.
 
Після закінчення II курсу, ву [[1948]] році, Володимир Денисенко заарештований та ув'язнений до [[Вятський ВТТ|В'ятлаг]]у на 5 років виправно-трудових робіт (стаття 54&nbsp;— за «[[український буржуазний націоналізм]]»). [[27 березня]] [[1953]] році звільнений за [[амністія|амністією]] зі зняттям судимості<ref>ЦДАГО України, Ф. &nbsp;263.&nbsp;— Оп. 1.&nbsp;— Спр. &nbsp;39942.&nbsp;— Арк. &nbsp;136</ref>. Реабілітований [[24 серпня]] [[1956]] року.
 
Після звільнення з великими труднощами відновився на режисерському факультеті (на курсі [[Крушельницький Мар'ян Михайлович|Мар'яна Крушельницького]]). У [[1956]] році закінчив режисерський факультет [[Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого|КДІТМ ім. &nbsp;І.&nbsp;Карпенка-Карого]].
 
Закінчивши інститут поїхав стажуватися у Москву до Олександра Довженка. Був асистентом по акторах у фільмі «[[Поема про море]]». У Москві познайомився з акторкою [[Наум Наталія Михайлівна|Наталією Наум]]&nbsp;— своєю майбутньою дружиною.
 
1957&nbsp;року&nbsp;— [[асистент]] режисера на фільмікінострічки «[[Дорогою ціною (фільм)|Дорогою ціною]]» [[Донськой Марко Семенович|Марка Донського]].
 
З 1959&nbsp;року&nbsp;— [[викладач]] Київського державного інституту театрального мистецтва імені ім.&nbsp;І.&nbsp;Карпенка-Карого. [[1961]]&nbsp;— вступив до [[КПРС]]. Від 1980 року доцент кафедри режисури кіно і телебачення.
 
Помер [[10 червня]] [[1984]] року вта Києві. Похованийпохований на [[Байкове кладовище|Байковому цвинтарі]] (Київ)в Києві.
 
== Творчість ==
Рядок 156 ⟶ 155:
== Звання та нагороди ==
* 1979&nbsp;— лауреат Всесоюзного кінофестивалю.
* 1979&nbsp;— [[Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка|Державна премія УРСР імені Тараса ім.&nbsp;Т.&nbsp;Шевченка]] за художній фільм «[[Женці (фільм)|Женці]]».
* 1982&nbsp;— лауреат Всесоюзного кінофестивалю.
* 1983&nbsp;— [[Народний артист УРСР]].
 
== ЛітератураПримітки ==
{{reflist}}
 
== Джерела ==
* Денисенко Володимир Терентійович // {{МУ-92|207}}
* Денисенко Володимир Терентійович // {{МУ-97|199}}
* {{ШЛ-1}}&nbsp;— С. 131—132.
* Кино и время. Вып. 3-й. РежиссерыРежиссёры советского художественного кино.&nbsp;— М.Москва, 1963.&nbsp;— С. 84.
* ''Коваленко &nbsp;М.'' Дорогою вчителя (В.&nbsp;Т.&nbsp;Денисенко)// Режисери і фільми.&nbsp;— К.Київ, 1969.&nbsp;— С. 69—79.
* Сценаристы советского художественного кино.&nbsp;— М., 1972.&nbsp;— С. 12.
* Кино: Энциклопедический словарь.&nbsp;— М., 1986.&nbsp;— С. 17.
* УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія.&nbsp;— К., 1999.&nbsp;— С. 413.
* ''Денисенко &nbsp;В.'' Дума про місто. Режисерський сценарій. 1966. // Центральний державний музей-архів літератури і мистецтва. &nbsp;— Фонд 670. &nbsp;— опис 2, .&nbsp;— справа 2360. &nbsp;— С. 81
 
== Примітки ==
{{reflist}}
== Посилання ==
* [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=21616 Денисенко Володимир Терентійович] «[[Енциклопедія Сучасної України]]»
* [https://www.youtube.com/watch?v=bH1Au6tCzWY Документальна стрічка «Денисі́я. Світи Володимира Денисенка»] в YouTube
* [http://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/yak-povernuti-filmi-volodimira-denisenka-iz-nebuttya Як повернути фільми Володимира Денисенка із небуття]&nbsp;— газета «День»
* [http://ukrslovo.org/arkhiv/2013/42-44-3654-30-zhovtnia-5-lystopada-2013-roku/645-volodymyr-denysenko-shevchenko-povernuv-narodu-slovo-a-ia-mushu-povernuty-iomu-istoriiu-chas-rozviiaty-morok-dovkola-imeny-uchnia-dovzhenka-avtora-pershoho-ukrainskoho-poetychnoho-filmu-son-pro-t-shevchenka Володимир Денисенко: «Шевченко повернув народу слово, а я мушу повернути йому історію»]&nbsp;— Українське слово №&nbsp;44 (3654) 30 жовтня–5 листопада 2013 року