Судова практика: відмінності між версіями

{{Оновити|дата=травень 2018}}'''СудоваСудова́ практикапра́ктика''' — масив [[судове рішення|судових рішень]], що створюється в процесі діяльності [[суд]]ових органів, перш за все судів вищих інстанцій. Залежно від [[правова система|правової системи]], цей термін може позначати вторинне [[джерело права]], пов'язане винятково з інтерпретаційно-правовою та правозастосовною судовою діяльністю (континентальна європейська традиція), або первинне джерело, що має характер [[судовий прецедент|судового прецеденту]] (англійська традиція).

'''Судова практика''' — у вузькому розумінні являєє собою правоположенняправоположеннями, які створюються судовими органами та конкретизують норми права. Виділяють три види таких правоположень, що є одночасно і змістом судової практики:

#* ті, що виникають у результаті заповнення прогалин у праві;

#* ті, що конкретизують і деталізують зміст приписів загального характеру;

#* ті, що виникають у результаті конкретизації й деталізації загальних положень, понять і термінів законодавства(тобто тлумачення норм права).

Роль судової практики підвищується у тих країнах романо-германської правової сім'ї, що є членами [[ЄС]]. Це пов'язано з тим, що в ЄС визнаний прецедентний характер рішень Суду ЄС та їх статус, як найвищих джерел [[Право СпільнотиЄвропейського Союзу|європейського права]].

Відповідна роль судової практики поступово визнається, оскільки [[законЗакон (право)|закони]]и та інші [[Нормативно-правовий акт|нормативно — правові акти]] регулюють суспільні відносини в узагальненій, абстрактній формі. Застосовуючи закон, суд часто не знаходить правової норми для вирішення даної справи. Тому судам потрібно так витлумачити подібну чинну норму, щоб поширити її на даний випадок і покласти в основу свого рішення, це тлумачення застосовується в практиці іншими судами, отримуючи обов'язкову силу і стаючи судовим прецедентом.

#* Згідно з ч. 2 ст. 150 [[Конституція України|Конституції України]], [[Конституційний Суд України]] має виключне право на надання офіційного тлумачення Конституції та законів України. Рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення мають обов'язковий характер для всіх фізичних та юридичних осіб, а також для державної влади та місцевого самоврядування на території України. Окрім резолютивної частини такого рішення, прецедент тлумачення можна знайти у мотивувальній частині як цього рішення, так і рішення про відповідність Конституції України законів та інших визначених законом правових актів.

#* Згідно зі ст. 111-23 [[Господарський процесуальний кодекс України|Господарського процесуального кодексу]], ст. 458 [[Кримінальний процесуальний кодекс України|Кримінального процесуального кодексу]], ст. 360-7 [[Цивільний процесуальний кодекс України|Цивільного процесуального кодексу України]], рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм [[Матеріальне право|матеріального права]] у подібних [[Правовідносини|правовідносинах]], є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.'''Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.'''

#* У чинному [[Законодавство України|законодавстві України]] відсутня норма, яка б надавала право Пленуму Верховного Суду України давати рекомендаційні роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, проте деякі роз'яснення Пленуму використовуються судами й нині. Наприклад, Постанова Пленуму № 6 від 4 червня 2010 року «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів [[дізнання]], слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи».

#* Окрім того, у системі судів загальної юрисдикції судова практика вищих судових інстанцій виступає орієнтиром як для нижчих судів, так і для інших правозастосовних органів. Згідно зі ст. 38 ЗУ «[[Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (2010)|Про судоустрій і статус суддів]]» [[Верховний Суд України]] забезпечує єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

#* Згідно зі ст. 36 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» Пленуми вищих спеціалізованих судів з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні окремих категорій справ відповідної судової спеціалізації узагальнюють практику застосування матеріального і процесуального законів, систематизують та забезпечують оприлюднення правових позицій вищого спеціалізованого суду з посиланням на судові рішення, в яких вони були сформульовані.

#* Згідно зі ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України зобов'язані застосовувати [[Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод|Конвенцію]] та практику [[Європейський суд з прав людини|Суду]] як джерело права. З моменту набуття чинності рішення Суду стають джерелом судової практики Європейського Суду з прав людини. Ця судова практика визнається джерелом загальноєвропейських стандартів прав людини і повинна враховуватися органами всіх держав — учасниць конвенції.

#* Бондаренко Є. І. «Судовий прецедент, як джерело права в країнах романо-германськоїправовоїсім'ї». Юридичний журнал № 5-2004.

#* Зміївська С. «Щодо правової природи судової практики» / С. Зміївська// Вісник академії правових наук України. — Х., 2007.-№ 4.

#* Коссак С. «Судовий прецедент як джерело права зарубіжнихкраїнах» / С. Коссак // Юрид. Радник. — 2007.-№ 2.

#* Малишев Б. В. «Судова практика: поняття, ознаки, структура» / Б. Малишев // ЧасописКиївського ун-ту права.- 2005.-№ 2.

#* Загальна теорія держави і права — Цвік М. В. — Харків: Право, 2011.

#* Порівняльне правознавство : підручник / С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов, І. О. Биля-Сабадаш та ін. ; за заг. ред. О. В. Петришина. — Х. : Право, 2012. — 272 с.;

#* Порівняльне правознавство : підручник / за редакцією В. Д. Ткаченко — Х. : Право, 2003. — 274 с.;

#* Жигалкін П. І., Прилипко С. М., Ярошенко О. М.  Судова практика та її значення для регулювання відносин у сфері праці / [Монографія]. – — Харків: Видавництво ПП «ФІНН», 2008, – — 544с.

#* Мазур М. &nbsp;В. &nbsp;Судова практика як джерело права: проблема визначення поняття / М. &nbsp;В. &nbsp;Мазур // Форум права. -&nbsp;— 2011. -&nbsp;— № &nbsp;3. -&nbsp;— С. 493-497493—497. -&nbsp;— Режим доступу: <nowiki>http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index</nowiki>.

#* Андрухів І. Українські правники у національному відродженні Галичини: 1848-1839 1848—1839&nbsp;рр. Івано-Франківськ, 1996. С.56.

#* Палешник С. &nbsp;І. &nbsp;До питання про тлумачення судової практики / С. &nbsp;І. &nbsp;Палешник // Державне будівництво та місцеве самоврядування. -&nbsp;— 2013. -&nbsp;— Вип. 25. -&nbsp;— С. 168-179168—179. -&nbsp;— Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/dbms_2013_25_17.

#* Онтологія юридичної практики / У. &nbsp;О. &nbsp;Цмоць // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична. -&nbsp;— 2014. -&nbsp;— Вип. 2.,с. 55-59

#* Функції судової практики на сучасному етапі розвитку цивільного права України [Текст] / Андрій Дришлюк // Юридична Україна. -&nbsp;— 2012. -&nbsp;— N 5. -&nbsp;— С. 39-43. -&nbsp;— Бібліогр. : с. 41-43

#* Судова практика як джерело формування та розвитку права (загальнотеоретичний аналіз) [Текст] : автореферат дис. ...… канд. юрид. наук : 12.00.01 -&nbsp;— Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / С. &nbsp;С. &nbsp;Зміївська ; наук. кер. О. &nbsp;Р. &nbsp;Дашковська

#* Москвич Л. &nbsp;М. &nbsp;Вплив практики Європейського суду з прав людини на судову практику національних судів : текст доповіді / Л. &nbsp;М. &nbsp;Москвич // Питання боротьби зі злочинністю : зб. наук. пр. –&nbsp;— Харків, 2014. –&nbsp;— Вип. 27. –&nbsp;— С. 327–335327—335.