Вікіпедія

Виноградівський район: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м оновив дані про керівників
Рядок 50:
Як адміністративна одиниця район згадується дуже давно — ще в кінці XI на початку XII ст. під різними назвами. Коли і хто заснував район, ще не відомо. Але вже в [[1262]] році у латинських документах згадується багато населених пунктів району, таких як: [[Виноградів]], [[Сасово (Виноградівський район)|Сасово]], Чорний Ардів (зараз [[Чорнотисів]]), [[Гудя]], [[Чепа (Виноградівський район)|Чепа]], [[Шаланки]] та інші. У кінці XIII століття утворився Угочанський комітат (до кінця першої світової війни область ділилася на 4 адміністративні одиниці або комітати, одним з яких був і наш теперішній район).
[[Файл:Замок Канків.jpg|thumb|left|Замок Канків]]
Основне багатство краю — земля, виноградники, сади, ліси — знаходились в руках багатіїв, на яких працювали селяни. Щоб берегти себе від народного гніву, вони будують собі замки-фортеці. Так феодалом [[Беке Боршо]] у [[1307]] році був збудований кам'яний замок «[[Виноградівський_замок|Канків]]» у підніжжі Чорної Гори, а в 1315 р. фортеця «[[Замок_Нялаб|Нялаб]]» у Королеві. Руїни їх збереглися на сьогодні. Пізніше, на початку XIV ст., ці обидва замки-фортеці стали власністю найбільших магнатів району — роду [[Перені]] (до [[1944]] року).
 
На початку XVI ст. селяни втратили повністю свої куці права і стали кріпаками. Це і привело до великої селянської війни в травні [[1514]] року в Угорщині під проводом Дєрдя Дожі (Юрій). В ньому брало участь і населення району. Активними керівниками на території його були Кермеш Шашварі з села Дротинці та вчитель з Виноградова Іштван Балог (Степан). Повстання було жорстоко придушено, а селяни — повністю закріпачені. В [[1558]] на розлив ці австрійські війська зруйнували замок «Канків», а у [[1672]] році був зруйнований і Королівський замок «Нялаб».
 
Найактивнішу участь краяни взяли у визвольній війні 1703–17111703—1711 рр. проти Габсбурзької монархії під керівництвом [[Ракоці Ференц II|Ференца Ракоці II]]. Слід сказати, що [[24 травня]] [[1703]] року у селищі [[Вилок]] повсталі під керівництвом Томаша Ессе на річці [[Тиса]] одержали блискучу перемогу над австрійськими військами. На цьому місці на лівому березі Тиси, де відбулася битва, стоїть великий пам'ятник загиблим героям куруцам (так називали солдат повстанської армії Ференца Ракоці II). Але і ця визвольна війна зазнала поразки.
 
Неодноразово терпіло населення краю і від набігів іноземних ворогів. В [[1242]] році від монголо-татар Батия, в [[1717]] році його спустошили кримські татари, обкрадали його австрійці, поляки, трансильвани, румуни, угорці та інші іноземці.
 
З великою радістю зустріло населення району буржуазну революцію в Угорщині 1848–18491848—1849 рр. під проводом Кошута Лойоша і Петефі Шандора. Про неї нагадують пам'ятник Кошуту Лойошу в селі [[Велика Паладь]] і бюст сподвижнику Кошута в м.[[Виноградів]] Зігмунду Перені, страченого Габсбургами в [[1849]] році, меморіальні дошки і інші пам'ятні знаки.
 
Після розпаду Австро-угорської імперії в жовтні [[1918]] року українське населення краю прагнуло возз'єднатися із Західноукраїнською республікою. В місто [[Хуст]] [[21 січня]] на з'їзд Руської Народної Ради була направлена і значна делегація з 29 сіл Виноградівського району. Керівником її був молодий учитель Виноградівської церковної школи Юрій Ревай, котрий в [[1938]] році став міністром Карпатської України в уряді Августина Волошина.
Рядок 82:
Під час фашистської окупації на території району діяла підпільна розвідувальна група «Закарпатці», яку очолював антифашист, угорець Ференц Патокі. До її складу входили добровольці з м. Виноградова, селища Вилок та Королево, сіл Веряця, Дюла, Великі Ком'яти. Теково, Чорнотисово, Хижа. Це були люди різних національностей — українці, угорці, євреї та інші. 24-25 жовтня [[1944]] року місто і район був визволений військами [[Червона Армія|Червоної Армії]], 4-го Українського фронту генерала Петрова.
 
25 травня 2014 року відбулися &nbsp;[[Вибори Президента України 2014|Президентські вибори України]]. У межах Виноградівського району було створено 86 виборчих дільниць. Явка на виборах складала -&nbsp;— 46,91&nbsp;% (проголосували 41 651 із 88 788 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав [[Порошенко Петро Олексійович|Петро Порошенко]] -&nbsp;— 64,08&nbsp;% (26 688 виборців); [[Тимошенко Юлія Володимирівна|Юлія Тимошенко]] -&nbsp;— 11,34&nbsp;% (4 725 виборців), [[Ляшко Олег Валерійович|Олег Ляшко]] -&nbsp;— 7,19&nbsp;% (2 996 виборців), [[Добкін Михайло Маркович|Михайло Добкін]] -&nbsp;— 3,43&nbsp;% (1 430 виборців), [[Анатолій Гриценко]] -&nbsp;— 3,38&nbsp;% (1 409 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів -&nbsp;— 1,98&nbsp;%.<ref>{{Cite web|title = Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України"|url = http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2014/wp001|website = www.cvk.gov.ua|accessdate = 2016-02-21|first = ТОВ НВП|last = ПроКом}}</ref>
 
== Адміністративний устрій ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Виноградівський_район