Шкляр Василь Миколайович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 39:
Після закінчення університету, Шкляр почав працював журналістом. Паралельно з журналістською роботою, пише свої перші літературні праці, зокрема у 1970-1980-их роках вийшли друком його перші дорослі збірки повістей та оповідань «Перший сніг» (1977), Де твій Остап, Соломіє? (1979) та Живиця (1982).<ref name="Seyenko"/> У 1978 році став членом [[Спілка письменників України|Спілки письменників України]]. У цей період виходять численні дитячі оповідання та книги Шкляра, зокрема дитячі збірки "Шовкова нитка" (1976), "Черешня в житі" (1983), та "Шовковий дощик" (1984). Перші романи письменника, що з'явилися у 1986 році (Праліс: Тінь сови) та 1989 році (Ностальгія), не здобули хоч якогось розглосу та були практично не помічені літературними критиками та звичайними читачами. Так академічна "Історія української літератури ХХ століття" (1998) не називає жодного твору Шкляра і його самого дуже побіжно згадує як літератора-початківця, зі схожою на Григіра Тютюнника стилістикою, та як представника "хвилі [літературних] новобранців 70-х — початку 80-х"; альтернативна "Мала українська енциклопедія актуальної літератури" (1998) не згадує Шкляра взагалі.<ref>[http://web.archive.org/web/20180512224251/https://dt.ua/CULTURE/vasil-shklyar-bekgraund-respublikancya-_.html Василь Шкляр: бекґраунд республіканця ] // Дзеркало тижня, 22 квітня 2016</ref>
У період з [[1988]] по [[1998]] роки Шкляр займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках».<ref>[https://perma.cc/DFN4-WSRM Шкляр розповів, як врятував дружину Дудаєва від Єльцина] // espreso.tv, 13 травня 2018</ref> Цей досвід, зокрема подробиці операції з врятування
Популярність як письменника прийшла аж у 1999 році з виходом [[Роман (жанр)|роману]] «[[Ключ (роман)|Ключ]]», який зібрав низку нагород та був неодноразово перевиданий у різноманітних українських видавництвах. Це був перший твір автора після тривалої паузи — з початку [[1990]] років. Сам Шкляр пояснив таку тривалу паузу «зміною епох»<ref name=DTKey>[http://web.archive.org/web/20180511043328/https://dt.ua/CULTURE/vasil_shklyar_nesterpna_legkist_zhanru_dlya_nashih_pismennikiv_viyavilasya_naytyazhchoyu.html Василь Шкляр: «Нестерпна легкість жанру для наших письменників виявилася найтяжчою» // Дзеркало тижня, № 15 (440) 19.04.2003]</ref>. Шкляр розпочав написання роману ще [[1998]] року перебуваючи у лікарні, куди він потрапив зі смертельним [[діагноз]]ом на [[лептоспіроз]].<ref>[http://web.archive.org/web/20180511162309/https://gazeta.ua/articles/health-newspaper/_vasil-sklyar-mig-pomerti-vid-leptospirozu/435749 Василь Шкляр міг померти від лептоспірозу] - Gazeta.ua, 15 травня 2012 </ref>
| |||