Варяги: відмінності між версіями

[[Файл:Skylitzis Chronicle VARANGIAN GUARD.jpg|thumb|250px|Варяги у Візантії. Ілюстрація з хроніки [[ІоанІоанн СкилицяСкіліца|Скилиці]].]]

'''Варя́ги''' ({{lang-sla|варяже, варязи}}; {{lang-el|βαραγγοι}}) &nbsp;— в [[Повість временних літ|руських літописах]] назва [[Скандинавія|скандинавів]], зокрема [[вікінги|вікінгів]], скандинавських воїнів-[[найманці]]в IX — XIIX—XI століття<ref name="Мельникова">Мельникова О.&nbsp;О. &nbsp;Варяги // ''Енциклопедія історії України''...… </ref>. Перша згадка міститься в «[[Повість временних літ|Повісті временних літ]]» під [[941]] роком, в оповіді про підготовку виправи київського князя [[Ігор Старий|Ігоря]] на [[Візантія|Візантію]]<ref name="Мельникова"/>. В ісландській «[[{{не перекладено|треба=Сага про Еймунда|текст=«Сазі про Еймунда]]»|мова=ru|є=Сага об Эймунде}} докладно описано процедуру найму варягів до [[Дружина (військо)|війська]] великого князя київського [[Ярослав Мудрий|Ярослава Мудрого]]<ref name="Мельникова"/>. Наприкінці Х –&nbsp;— початку ХІ століття варяги вступають у Візантії до {{не перекладено|треба=Екскувітори|текст=імператорської гвардії|мова=ru|є=Экскувиторы}} (перша згадка &nbsp;— [[1034]])<ref name="Мельникова"/>. Візантійські автори розрізняють «палацових варангів» (гвардійців) і «зовнішніх варангів» (звичайних солдатів-найманців). Ймовірно, разом з воїнами-вярягами, що вертались на батьківщину, найменування «варанги» потрапило до Скандинавії, де набуло форми ''vaeringi'' для позначення скандинавів, що побували у Візантії<ref name="Мельникова"/>.

* Варяги &nbsp;— від ''старо-північн.-герм.''&nbsp;— væringjar&nbsp;— «об'єднані клятвою», ''нім.''&nbsp;— Waräger.

* [[Скляренко Віталій Григорович|В.&nbsp;Г. &nbsp;Скляренко]] в своїй монографії "«Русь і варяги"» (2006) обґрунтовує етимологію слова "«варяг"» від давньослов'янського "«варити"» (берегти, оберігати) з додаванням до кореня "«вар"» цілком слов'янського ж суфіксу "«-ягъ"».<ref>[http://chtyvo.org.ua/authors/Skliarenko_Vitalii/Rus_i_variahy Русь і варяги. Віталій Скляренко]</ref>

[[Файл:Varangian_routes.png|міні|праворуч|250пкс|Варязькі річкові шляхи.]]

У російській самодержавній, потім радянській і, нарешті, сучасній російській історіографії варягів розцінюють, як вікінгів-скандинавів, яких запросили княжити на Русь в 862 &nbsp;р. (норманська теорія). Цей міф остаточно викристалізувався в епоху Катерини ІІ для "«поліпшення"» родоводу московських царів і до тепер є головним стовпом великоросійського шовінізму. Альтернативою "«норманській теорії"» є гіпотеза про участь у створенні давньоруської держави кельтів-рутенів (русинів). Починаючи з VI-VII VI—VII&nbsp;ст. близько 100.000 кельтів (рим. галлів) рухалися на схід через Придунав'є і Причорномор'я до Приазов'я і Подоння, змішуючись із словянским етносом. Інший напрямок міграції йшов у північно-східному напрямку і охоплював балтійський регіон. Нарід рутенів відзначався надзвичайною військовою звитягою і хистом до торгівлі, завдяки чому відомості про них зустрічаються в багатьох писемних пам'ятках того часу. Греки (візантійці) вважали їх найкровожернішими варварами, які вбивають лише заради задоволення, хоч і самі по відношенню до русів демонстрували показну жорстокість. Арабські і хозарські автори писали не тільки про військові походи русів, але й про їх торгові експедиції (славнозвісний шлях з варяг у греки). Поступово у вимові інших народів "«рутени"» перетворились на "«русь"», "«руси"», "«роси"» і самі перейняли цю назву. Про цю ж "«русь"», тільки ту, що осіла на балтійському Помор'ї, пише і Нестор в "«Повісті минулих літ"», уточнюючи, що словени, кривичі, весь і чудь звернулися за допомогою "«Кь варягомъ, к руси"». Отже "«русь"» є уточненням, яке робить Нестор, виокремлюючи з загальної маси варягів, варягів-русь, після чого перераховує "«друзии"» народності, переважно скандинавські, які варягами не є (свеи, урмане, англяне). Але, хто ж тоді варяги? Нестор не згадує в своєму літописі лише про південно-балтійське слов'янство. Саме ця різноманітна етно-політична група, яка захищала інші слов'янські народності від норманів, і є "«варяги"». Етимологічним підтвердженням цього є те, що корень "«вар"» суто старослов'янського походження, а слова "«варити"», "«варувати"» означали раніше "«захищати, боронити"». В українській мові і тепер є слова з цим коренем і подібним значенням (варто, варта, вартувати).

* Мельникова О. О. [http://www.history.org.ua/index.php?encyclop&termin=Variahy Варяги] // {{ЕІУ|1|440}}