'''Графі́т''' (від {{lang-el|γραφο}} — писати) — [[мінерал]] класу самородних напівметалів, найстійкіший у [[Земна кора|земній корі]] кристалічний різновид [[вуглець|вуглецю]].
Структура шарувата. [[Колір]] - чорний, сірий. [[Сингонія]] гексагональна. Графіт — темно-сіра непрозора речовина, алотропна форма [[вуглець|вуглецю]]. На відміну від [[алмаз]]у графіт добре проводить [[електричний струм]] і [[тепло]] та дуже м'який. Графіт належить до найбільш легкофлотованих [[мінерал]]ів, але його [[флотація|флотованість]] залежить від величини [[кристал]]ів, характеру домішок та ступеня окиснення поверхні. Флотацію графіту звичайно проводять з використанням [[гас]]у і спінювача у лужному або кислотному середовищі , яке створюється содою, [[вапно]]м або [[сірчана кислота|сірчаною кислотою]]. Природний аполярний характер кристалів графіту, їхня луската форма і мала густина обумовлюють легку флотованість графіту і дозволяють флотувати досить великі частинки.
== Основні характеристики ==
Рядок 44:
== Фізико-хімічні властивості ==
Як і в алмазі, у графіті кожен атом вуглецю утворює один з одним чотири зв'язки,. однакОднак ці зв'язки не однакові. Три з них є σ-зв'язками, утвореними в результаті перекривання sp2-орбіталей атомів вуглецю. Усі вони розташовуються в одній площині під кутом 120°, утворюючи безперервну плоску сітку, що складається з правильних шестикутників, у кутах яких знаходяться атоми вуглецю. Четвертий <math>\pi\,</math>-зв'язок утворюється за рахунок перекривання пелюстків р-орбіталей вище і нижче площини, у якій розташовані атоми вуглецю. <math>\pi\,</math>-зв'язок утворює суцільну електронну хмару по всьому шару атомів вуглецю, як і у випадку металевого зв'язку. Вуглецеві шари графіту пов'язані дуже слабкими силами міжмолекулярної взаємодії. Ці особливості будови графіту й обумовлюють такі його властивості, як електропровідність, шаруватість тощо.
Особливості кристалічної структури графіту та незначна величина сил зчеплення між його шарами зумовлюють ковзання шарів один щодо одного навіть при малих значеннях напруг зсуву в напрямку ковзання. Це дозволяє використовувати вуглеграфітові матеріали як антифрикційні за рахунок низьких сил зчеплення між дотичними поверхнями. З іншого боку, відсутність міцних міжшарових зв'язків у графіті полегшує відділення його частинок від деталей, що труться. Це обумовлює зменшення їх зносу.
