Кумейківська битва: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 23:
 
== Хід битви ==
На світанку 6 ([[16 грудня]]) повсталі на чолі з [[Павлюк Павло|Павлом Павлюком]] та [[Скидан Карпо|Карпом Скиданом]], вишикувавши 6 лав, розгорнули наступ на позиції польсько-шляхетського війська. Але біля ворожого табору вони натрапили на непрохідне [[болото]]. Коли за наказом [[Павлюк Павло|Павлюка]] повстанське військо відступило і опинилось на рівному місці, на нього зненацька напала польська [[кіннота]]. Повсталі встигли нашвидку оточити себе [[Табір козацький|возами в 6 рядів]], однак їм не вистачило часу збудувати укріплений табір. Тричі вони відбивали штурми польської кінноти, яку підтримували [[піхота]] й [[артилерія]]. За свідченням монаха-хроніста [[Шимон Окольський|С.Окольського]], старі польські вояки казали, що «ніколи не бували під таким довгим і сильним вогнем і не бачили такої кількості трупів в одному місці»<ref>Черкас Б. Козацьке військо до середини XVII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ: ВД Києво-Могилянська академія, 2006</ref>. Тільки за 4-м разом одному з польських загонів удалося вдертися у повстанський табір, підпалити вози з сіном і [[порох]]ом. Увечері Павлюк і Скидан з невеликими силами відступили з табору на [[Чигирин]], щоб зібрати підкріплення. Керівництво повстанським військом очолив [[Гуня Дмитро|Дмитро Гуня]]. Бій точився до пізньої ночі. На світанку Гуня вивів повстанців з оточення і відступив до [[Боровиця (Черкаська область)|Боровиці]], де з'єднався з загоном Павлюка.
 
10 ([[20 грудня]]) 1637&nbsp;року польсько-шляхетське військо підійшло до Боровиці. Не маючи надії зломити опір повстанців силою зброї, Миколай Потоцький-«ведмежа лаба» запропонував переговори, на яких одним з представників короля був православний шляхтич та урядник [[Адам Кисіль]]. Павлюк та кілька інших ватажків, які вели перемовини з представником короля А. Киселем, повірили запевненням останнього, що король помилує їх у випадку добровільної здачі. Зимовий сейм 1638 року зневажив обіцянку короля та А. Киселя&nbsp;— ватажки були страчені (голови відрубали, потім наштрикнули на кілки) у Варшаві.<ref>''[[Новицький Іван Петрович|Новицький Іван]]''. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1995.&nbsp;— 432 с.&nbsp;— С. 331. ISBN 5-319-01072-9 {{ref-ru}};</ref>