Артур Сесіл Пігу: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 1:
{{redirect|Пігу}}
 
'''А́ртур Се́сіль Пі́гуПі́ґу''' ({{lang-en|Arthur Cecil Pigou}}), ([[18 листопада]] [[1877]], [[Рейд]], [[Айл-оф-Вайт]] — [[7 березня]] [[1959]], [[Кембридж]], [[Велика Британія]]) — англійський економіст,видатний представник [[Кембриджської неокласичної школи]], учень і послідовник засновника цієї школи [[Альфред Маршалл|Альфреда Маршалла]], автор концепції економіки добробуту. В історію ім'я економіста увійшло разом з відкритим ним [[«ефектом ПігуПіґу»]], коли при зростанні грошової маси відсутність інфляційних очікувань і [[гнучка система цін]] та процентних ставок можуть призвести не до підвищення, а до зниження рівня цін<ref>2</ref>.
 
== Головна праця — Концепція економіки добробуту ==
Суть концепції економіки добробуту полягає в тому, що Артур ПігуПіґу розглядає [[соціальний добробут]] як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є [[економічний добробут]], що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошовому еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, ПігуПіґу стверджував, що «економічні» причини діють на [[економічний добробут]] будь-якої країни не прямо, а через створення й використання об'єктивного додаткового економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом. [[Національний дохід]], так само як [[економічний добробут]], є частиною загального добробуту, що прямо чи опосередковано зв'язується з грошовим вираженням, є тією частиною об'єктивного доходу, що вимірюється грошима.<ref>1</ref>
 
 
== Науковий внесок ==
* в праці [[«Економічна теорія добробуту»]] (1924) ПігуПіґу розвинув принцип «найбільшого блага для найбільшої кількості людей». Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним розподілом доходів, хоча це може негативно вплинути на нагромадження капіталу й виробничу енергію. <ref>3</ref>
* запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обґрунтував необхідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також запровадження значного податку на спадщину. Він проаналізував [[форми державного втручання в економіку]]: пряму та опосередковану. Перша передбачає [[державний контроль]] над цінами та обсягами випуску продукції, друга — використання податків і субсидій як інструментів [[регулювання економіки]]<ref>4</ref>
* ПігуПіґу вважав, що за умов вільної конкуренції достатньо опосередкованих методів, а з посиленням позицій монополій в економічному житті виникає необхідність прямого втручання держави.
* Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Якщо [[номінальна зарплата]] скорочується повільніше, ніж падають ціни, то зростає [[реальна зарплата]], що веде до збільшення сукупного попиту й випуску продукції. Унаслідок цього зростає зайнятість або, як визначає ПігуПіґу, [[національний дохід]] — загальний обсяг товарів та послуг, що виготовляються в суспільстві протягом року, тобто та частка матеріального доходу суспільства, яка може бути виражена в грошах, — товари та послуги для кінцевого споживання.<ref>2</ref>
 
== Кар'єра ==
Після закінчення [[Кінгз-коледж]]у [[Кембриджський університет|Кембриджського університету]], де він спеціалізувався на вивченні математики та історії, ПігуПіґу залишився працювати на кафедрі політичної економії, а в 1908 змінив [[Альфред Маршалл|Альфреда Маршалла]] і залишався її беззмінним керівником до 1943. У 1918-1919 ПігуПіґу був членом Валютного комітету, в 1919-1920 — членом Королівської комісії з прибуткових податків, а в 1924-1925 — членом комітету Чемберлена з питань грошового обігу<ref>6</ref>.
 
== Наукова діяльність ==
Поряд з вивченням практичних питань економіки і розробкою окремих аспектів економічної і соціальної політики ПігуПіґу займався теоретичними дослідженнями і здобув широку популярність завдяки своїм роботам з економічної теорії добробуту. Головна праця ПігуПіґу — [[Економічна теорія добробуту]] (The Economics of Welfare, 1920); серед інших його робіт — [[Економіка стаціонарних станів]] (The Economics of Stationary States, 1935), [[Зайнятість і рівновага]] (Employment and Equilibrium, 1949), [[Коливання промислової активності]] (Industrial Fluctuations, 1929).<ref>7</ref>Запропонована ПігуПіґу економічна теорія добробуту, що являла собою спробу об'єднання пізніх рікардіанських вчень з ідеями розвитку [[школи граничної корисності]], лягла в основу соціальних реформ, що проводяться [[лейбористами]] у [[Велика Британія|Великій Британії]], і сприяла розвитку численних теорій держави загального благоденства. Центральне місце в даній теорії займає [[концепція національного дивіденду]], який визначається як частка матеріального доходу суспільства, яка може бути виражена в грошах. Велике значення надається постановці та розгляду соціальних проблем, зокрема, питань праці, заробітної плати і безробіття, вирішення яких впливає на величину і розподіл національного дивіденду, тобто. економічного і загального добробуту, вивченню циклічних коливань в економіці, основну причину яких ПігуПіґу бачив у зміні попиту на працю. Разом з тим, визнаючи роль держави у вирішенні соціальних проблем, ПігуПіґу був прихильником вільної конкуренції в економіці і обмежував межі державного втручання в економічне життя, виступав проти державного регулювання цін і розподілу ресурсів.
 
== Див. також ==