|
'''Пісняр, автор-виконавець (фр. auteur-compositeur-interprète, італ. cantautore, англ. singer-songwriter) — загальна назва сучасних співаків-авторів пісень. Наприклад, термін «кантауторе» виник від поєднання двох італійських слів: cantante (співак, співачка) + autore (автор як композитор і як складувач тексту), і вказує на те, що співак є водночас автором виконуваних пісень. За однією з версій, цей термін був вигаданий у 1959 році ЕнніоЕнніон Мелісом (Ennio Melis) та Вінченцо Мікоччі (Vincenzo Micocci). Вперше він згадується у анонімній статті «Хто такі кантауторікантауро?», яка містилась у «Il Musichiere» № 90 від 17 вересня 1960 р.'''<blockquote>'''Окрім того, що у одній особі зливався виконавець та авто'''р, термін давав і характеристику пісні: проста, яка легко запам'ятовується, складена з інтуїтивно вгадуваних ''мотивів мелодія, невибагливе аранжування, але якісні, гідні уваги та роздумів тексти, які нерідко помилково відносять до поезії, однак це окремий жанр словесної творчості, який може існувати лише у поєднанні з певними музичними формами. Тексти автор-виконавців зачіпають соціальні, політичні, та філософські теми, не нехтують вони також буденними проблемами та людськими почуттями.''</blockquote><blockquote>''Згодом музичний аспект композицій кантауторів дещо ускладнюється, але слово незмінно залишається вагомішим. Проте їх не можна ототожнювати з радянським або російським бардівським рухом, а також з українськими бардами, адже музика італійців набагато професійніша, а тексти менш інфантильні і більш незалежні та актуальні. Не можна їх також ототожнювати з радянськими і пострадянськими професійними авторами-виконавцями на кшталт Юрія Антонова чи В'ячеслава Добриніна, оскільки радянські композитори більше приділяють уваги музиці, а їх тексти головним чином мають ліричний характер і не відрізняються злободенністю. Фактично вони діячі традиційної популярної музики.[джерело?]''</blockquote>''Набагато ближчі до італійських кантауторів автори-виконавці Заходу: Америки, Англії, Франції, Бразилії тощо. В Італії аналогічних закордонних музикантів зазвичай називають кантауторе.''
<s>Виникнення кантауторів пов'язують з впливом французького шансону, але поступово їхні твори набували все більшого англо-американського звучання. Однак завжди існувала течія кантауторів, яка працювала з традиційною італійською піснею. </s>▼
Окрім того, що у одній особі зливався виконавець та автор, термін давав і характеристику пісні: проста, яка легко запам'ятовується, складена з інтуїтивно вгадуваних мотивів мелодія, невибагливе аранжування, але якісні, гідні уваги та роздумів тексти, які нерідко помилково відносять до поезії, однак це окремий жанр словесної творчості, який може існувати лише у поєднанні з певними музичними формами. Тексти автор-виконавців зачіпають соціальні, політичні, та філософські теми, не нехтують вони також буденними проблемами та людськими почуттями.
Згодом музичний аспект композицій кантауторів дещо ускладнюється, але слово незмінно залишається вагомішим. Проте їх не можна ототожнювати з радянським або російським бардівським рухом, а також з українськими бардами, адже музика італійців набагато професійніша, а тексти менш інфантильні і більш незалежні та актуальні. Не можна їх також ототожнювати з радянськими і пострадянськими професійними авторами-виконавцями на кшталт Юрія Антонова чи В'ячеслава Добриніна, оскільки радянські композитори більше приділяють уваги музиці, а їх тексти головним чином мають ліричний характер і не відрізняються злободенністю. Фактично вони діячі традиційної популярної музики.[джерело?]
Набагато ближчі до італійських кантауторів автори-виконавці Заходу: Америки, Англії, Франції, Бразилії тощо. В Італії аналогічних закордонних музикантів зазвичай називають кантауторе.
▲Виникнення кантауторів пов'язують з впливом французького шансону, але поступово їхні твори набували все більшого англо-американського звучання. Однак завжди існувала течія кантауторів, яка працювала з традиційною італійською піснею.
|
