Короленко Володимир Галактіонович: відмінності між версіями

Початок літературної діяльності В. Г. Короленка датується 1879 роком, коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились «''Епізоди з життя шукача''». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у [[Нижній Новгород|Нижньому Новгороді]]. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань «''Яшко''», «''Убивець''», «''Сон Макара''», «''Соколинець''» та ін. На папір лягають рядки про наболіле, пережите й вистраждане.

 

[[Файл:Vladimir Korolenko young.jpg|thumb|200px|Володимир Короленко]]

Нижньогородське десятиліття (1885—1895) — час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника — справедливо назване сучасниками «епохою Короленка». У 1886 р. вийшла його перша книга «''Нариси та оповідання''», яка дістала захоплений відгук [[Чехов Антон Павлович|А. Чехова]]. Справжнім тріумфом став наступний твір — повість «''Сліпий музикант''» (1886). У ньому В.Короленко з великим знанням людської психології, по-філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму. Варто згадати оповідання цього періоду: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882—1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» (1899 — 2-га ред. 1903). У них читач зустрівся зі зрілим майстром, самобутнім художником, про талант якого вже заговорила вся Росія.