}}{{Otheruses|Телугу (значення)}}
'''ТелугуТе́луґу, телунгутелунґу, тенугутенуґу, тенунгутенунґу<ref name="УРЕ"/>''' (самоназва: తెలుగు, ''telugu'') — [[дравідійські мови|дравідійська мова]], поширена на півдні півострова [[Індостан]], офіційна мова [[Індія|індійських]] штатів [[Андхра-Прадеш]]у і [[Телангана|Телангани]]. Також мовою розмовляють у сусідніх штатах Індії, [[Шрі-Ланка|Шрі-Ланці]], країнах [[Африка|Африки]], [[Близький Схід|Близького Сходу]] і [[Океанія|Океанії]]. Розрізняють дві форми мови: архаїчну книжну ([[грантхіка|грантхіку]]) і сучасну загальновживану ([[в'явахарика|в'явахарику]])<ref name="УРЕ"/>. Виділяють 4 основні [[діалект|діалекти]]<ref name="УРЕ"/>.
== Історія ==
Найстаріші пам'ятки датуються кінцем VI — початком VII століття н. е. Література на телугуте́луґу сформувалася пізніше, ніж іншими дравідійськими мовами. Ранні пам'ятки джайнської літератури IX—XI ст. були знищені після затвердження в Андхра індуїзміндуїзму, тож початок літературної традиції на телугуте́луґу поклали поети, що творили в XI (Нанная Бхатта) і XIII століттях (Тікканга, Ерапрагада). Ними був перекладений на телугуте́луґу класичний давньоіндійський епос [[Махабхарата]] (мовою телугуте́луґу: Андхра Махабхарата). Андхра — це назва народу, що говорить телугуте́луґу, і країни, де він проживає; зрідка цей термін використовується і як інша назва самої мови телугуте́луґу. Оригінальні твори з'явилися в XIV столітті, а норми літературної мови сформувалися в XV—XVI століттях під впливом [[санскрит]]у і [[пракрит]]ів — середньоіндійських літературних мов, що розвинулися під впливом санскриту.
Як і в інших дравідійських мовах, класичний літературний і розмовний варіанти телугуте́луґу доволі розрізняються. Проте вже в поезії проповідників руху бхакті (в XII—XIII століттях, а потім в XV столітті) використовувалася розмовна мова, а в XIX столітті виник рух, лідером якого був письменник [[Гуразада Аппарао|Г. Аппарао]], що ставив за мету створення нової літературної мови, наближеної до розмовної. Багато в цьому напрямку зробили [[Кандукурі Вірешалінгам]] та [[Уннава Лакшмінараяна]].
У XX столітті нова літературна мова зайняла домінуючі позиції в художній літературі та засобах масової інформації. З 1968 року функціонує «Академія телугуте́луґу», що розробляє нормативну граматику нової літературної мови («вьявахарикав'явахарика»); тоді як стара книжна мова («грантхіка») застосовується лише в обмежених сферах — зокрема, в поезії.
Перша граматика телугуте́луґу Шабдачінтамані («Талісман слів») була складена Наннайєю Бхаттою в XI столітті; сучасний етап у вивченні телугуте́луґу почався в XIX столітті (граматика Ч. П. Брауна та інші роботи). Крім європейських фахівців, телугуте́луґу активно вивчається індійськими вченими в університетах [[Гайдарабад (місто, Індія)|Гайдарабада]], [[Тірупаті]], [[Вішакхапатнам]]а.
== Характерні риси ==
Характерні риси мови телугуте́луґу: втрата давніх [[Альвеолярний приголосний|альвеолярних]] шумних і [[Ретрофлексні приголосні|ретрофлексного]] [[сонант]]а, часте випадання кореневого голосного; розрізнювання в однині двох [[Рід (мовознавство)|родів]]: чоловічого й нечоловічого<ref name="УРЕ"/>.
== Див. також ==
|