Філософія: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Філософія Стародавнього Сходу: уточнення |
→Філософія Стародавнього Сходу: уточнення |
||
Рядок 166:
Зародки філософського мислення в [[Індія|Індії]] сягають глибокої давнини (2500—2000 роки до н. е.). Зміст цього мислення відображають [[Веди]], [[Брахмани]], [[Упанішади]]. Принципи, закладені у них, стали основою таких світоглядних систем як: [[брахманізм]], [[буддизм]], [[джайнізм]], [[Крішнаїзм|кришнаїзм]]. Слід зауважити, що [[буддизм]] і [[джайнізм]] офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, однак спиралися на них. Філософські системи, які визнають авторитет Вед ([[самкх'я]], [[ньяя]], [[вайшешика]], [[йога]], [[міманса]], [[веданта]]), називаються [[астіка]], водночас ті, які не сприймають авторитет Вед ([[Локаята|чарвака-локаята]]) — [[Астіка|настіка]]. Загальна особливість давньоіндійської філософії полягає в тому, що уявлення про людину спирається на принципи етики страждань і [[щастя]]. Шлях позбавлення від страждань — правильний [[спосіб життя]].
Становлення філософської думки [[Історія Китаю#Стародавній Китай|Стародавнього Китаю]] спостерігається вже у 7 столітті до н. е. Про це свідчать давньокитайські трактати: «[[Книга перемін]]» (І-цін), «[[Книга пісень]]» (Ші-цзін) та «[[Книга історії]]» (Шу-цін). В них проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей, про дію протилежних сил в єдиній [[Субстанція|субстанції]], про природну [[закономірність]], природність людської [[душа|душі]] і [[свідомість|свідомості]]. Особливе місце у китайській філософії посідає вчення [[Лао-Цзи]] (VI століття до н. е.), центральна категорія його філософії — [[дао]], всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, їхнє джерело, першооснова. Лао-Цзи вважається засновником [[даосизм]]у. [[Конфуцій]] (VI століття до н. е.) всю свою увагу зосередив на питаннях [[етика|етики]], в основу якої покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (і); 5) довіра (сінь). Важливу роль у розвитку філософії Стародавнього Китаю відігравали школи [[Ян Чжу]], <!-- [[Мен-цзи]], --> [[Ван Чун]]а. У більшості філософських шкіл Китаю переважала практична філософія, тісно пов'язана з проблемами [[мораль|моралі]], пізнання природи і соціального управління.
Східній думці властивий момент незацікавленого духовного самозаглиблення, невтомного [[прагнення]] шукати найцінніше у глибинах людського [[дух]]у, шукати заради самого [[пошук]]у. Ця «зацікавлена відстороненість» — вічна таємниця [[східна філософія|східної філософії]].
| |||