Рельєф: відмінності між версіями

Найвища вершина материків — гора [[Джомолунгма]] у [[Гімалаї|Гімалаях]] (8844,43 м), найнижча відмітка [[Дно океану|дна океану]] — [[Маріанська западина]] у [[Тихий океан|Тихому океані]] (11 022 м). Середня висота материків 970 м, на них переважають [[рівнина|рівнини]] та [[низькогір'я]] з висотою до 1000 м. Платформенні рівнини займають 64% площі материків. Середня глибина океану становить 3 704 м, панують глибини від 3 000 до 6 000 м; на долю [[Глибоководна западина|глибоководних западин]] та [[Глибоководний жолоб|жолобів]] припадає лише близько 1,5% площі океану.

 

 

Найважливіші структурні частини [[Океанічна земна кора|океанічної кори]] — океанічні платформи та [[Серединно-океанічний хребет|серединно-океанічні хребти]] (загальна довжина системи 80 тис. км), що трапляються в усіх океанах. Крім хребтів, у Світовому океані відомо багато підвищень, або океанічних плато. Найбільше з них розташоване в [[Атлантичний океан|Атлантичному океані]] — [[Бермудське плато]]. Океанічні платформи у рельєфі відповідають хвилястим і плоским [[Абісальна рівнина|абісальним (глибоководним) рівнинам]], які лежать на глибині 4,5-6,0 км та розділені [[Брилові гори|бриловими горами]] (без слідів складчастості) на окремі котловини. Крім того, на дні океану відомі близько 10 тис. підводних гірських вершин. Підводні гори з плоскими вершинами називають [[гайот]]ами. Серединно-океанічні хребти від океанічних платформ відрізняються високою [[Сейсмічність|сейсмічністю]] та неглибоким заляганням осередків [[землетрус]]ів. Вони утворюються за рахунок підняття [[магма|магми]] у рифтових зонах. У зонах [[субдукція|субдукції]] розташовані острови з діючими вулканами, які різко переходять у глибоководні жолоби.