Генріх Гейне: відмінності між версіями

'''Крістіа́н Йо́ганн Ге́нріх ЃейнеЃайне''' ({{lang-de|Christian Johann Heinrich Heine}}, '''Гайне'''<ref>згідно із правилами, сполучення «ei» звучить як ''а'', а не як ''е''</ref>; [[13 грудня]] [[1797]], [[Дюссельдорф]], [[Німеччина]]&nbsp;— [[17 лютого]] [[1856]], [[Париж]], [[Франція]])&nbsp;— один з найбільш визначних німецьких [[Поет|поетів]] та [[Журналіст|журналістів]] [[XIX століття]].

Був водночас і поетом романтики, і її підкорювачем. Він зробив мову повсякдення придатною для [[поезія|поетичних]] творів, підніс жанр [[Фейлетон|фейлетонів]] та подорожніх розповідей до рівня мистецтва, та надав німецькій мові, не притаманну їй до цього стилістичну легкість та елегантність. ГейнеГайне вважають останнім поетом «романтичної епохи» і одночасно її очільником. Будучи критиком, політичним журналістом, [[есе]]їстом, [[Сатира|сатириком]] та [[Полеміка|полеміком]], він був об'єктом захоплень та негативного ставлення. ГейнеГайне належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу.

Народився в родині [[євреї|єврейського]] торговця Самсона ГейнеГайне й Бетті ван Гельдерн у місті [[Дюссельдорф]] на [[Рейн]]і. Крім нього в сім'ї росли ще троє дітей - Шарлотта (1800-1899 рік), Густав (1803-1886) і Максиміліан (1804-1879). Початкове виховання Генріх отримав в місцевому католицькому [[Ліцей|ліцеї]], де йому була прищеплена любов до пишності католицького богослужіння. Вихованням сина серйозно займалася мати Бетті (Пейра) (1770-1859). Освічена і мудра жінка, вона хотіла забезпечити Генріху гарну освіту.

[[Рейнська область]] була економічно розвиненішою, ніж інші. Тут уже 1805 року з приходом французьких військ були скасовані феодальні повинності й введене прогресивніше законодавство. Тож з раннього віку ГейнеГайне мав змогу бачити не лише феодальну відсталість країни, але й паростки нової Німеччини. З 1810 по 1814 рік Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї, але залишив його, не отримавши атестат. За сімейною традицією він мав готуватися до вступу в комерційне училище. Наступний рік провів у конторі багатого банкіра у [[Франкфурт-на-Майні|Франкфурті-на-Майні]]. У 1816 році Генріх продовжив заняття комерцією у [[Гамбург|Гамбурзі]] у торговій фірмі дядька&nbsp;— мільйонера Соломона ГейнеГайне. Як справжній педагог, він дав Генріху можливість розкрити свій творчий хист і поставив племінника на чолі маленької компанії. Але Генріх «успішно» провалив справу менше, ніж за півроку. Тоді дядько призначив його вести бухгалтерські рахунки, але Генріх все більше захоплювався [[Лірика|лірикою]]. Посварившись з дядьком, Генріх знову повернувся додому.

Перший літературний виступ ГейнеГайне відбувся 1817 року, коли в журналі ''«Гамбурзький страж»'' було надруковано його перші [[вірш]]і. Юнацька лірика ГейнеГайне була відгуком на перше нерозділене кохання до кузини Амалії.

На кошти дядька юнак вступив до [[Боннський університет|Боннського університету]] (1819 рік), звідки потім переїхав до [[Геттінгенський університет|Геттінгензького університету]] (1820 рік), але змушений був полишити його у зв'язку з [[дуель|дуеллю]]. Він вивчав [[юриспруденція|юридичні науки]], [[філософія|філософію]], [[художня література|літературу]]. У 1821 році вступив у [[Берлінський університет]], де слухав лекції філософа [[Гегель|Гегеля]], одного з найосвіченіших людей свого часу. Пізніше ГейнеГайне виступив з глибоким аналізом [[німецька класична філософія|німецьких філософських систем]]. У грудні 1824 року Генріх повертається до Геттінгензького університету. У цьому ж році його приймають у будинку [[Гете]] у [[Веймар]]і. У 1825 році ГейнеГайне захистив у Геттінгензькому університеті [[дисертація|дисертацію]] на [[науковий ступінь|ступінь]] [[доктор права|доктора права]], а напередодні прийняв [[лютеранство]]. Потім він багато подорожував, відвідуючи [[Англія|Англію]], [[Італія|Італію]]. Враження від цих поїздок відбились у його дорожніх нарисах. Під час літнього відпочинку ГейнеГайне прочитав у газетах про [[Липнева революція|Липневу революцію]]. Це підштовхнуло його до рішення поїхати до [[Франція|Франції]].

ГейнеГайне прибув до [[Париж]]а 14 травня 1831 року. Все подальше життя пройшло в столиці Франції. До Німеччини він боявся повертатися, адже йому загрожував [[арешт]] за гострі політичні твори. Упродовж життя ГейнеГайне побував у Німеччині два рази, щоб навідати матір і влаштувати справи з видавцем (1844 рік). У подальшому поїздки до Німеччини були неможливими за станом здоров'я: у поета був [[параліч]] нижніх кінцівок через прогресуючий [[туберкульоз]] [[Хребет|хребта]], який призвів до пошкодження [[Спинний мозок|спинного мозку]]. У травні 1848 року він востаннє вийшов з дому, щоб відвідати [[Лувр]]. Решту років він був прикутий до ліжка. Проживаючи в Парижі, Генріх ГейнеГайне зустрічався з багатьма видатними людьми: [[Оноре де Бальзак]]ом, [[Жорж Санд]], [[Ганс Крістіан Андерсен|Гансом Крістіаном Андерсеном]], [[Ріхард Вагнер|Ріхардом Вагнером]], [[Фердинанд Лассаль|Фердинандом Лассалем]] і [[Карл Маркс|Карлом Марксом]].

[[Файл:HeineProfil.jpg|thumb|Цей портрет ГейнеГайне знаходився на робочому столі [[Леся Українка|Лесі Українки]]]]

Ліричні вірші раннього періоду творчості ГейнеГайне склали цілу книгу ''«[[Книга пісень]]»'' ([[1827 у літературі|1827 рік]]). Ця поетична збірка принесла йому визнання у Німеччині, а згодом, в інших країнах Європи. За життя автора її видавали 13 разів; багато віршів було покладено на музику [[Роберт Шуман|Робертом Шуманом]], [[Франц Шуберт|Францом Шубертом]], [[Йоганнес Брамс|Йоганнесом Брамсом]], [[Петро Чайковський|Петром Чайковським]], [[Ріхард Штраус|Ріхардом Штраусом]], [[Едвард Гріг|Едвардом Грігом]] тощо. Історія переживань [[ліричний герой|ліричного героя]] образно передає світосприйняття молодого поета, який перебуває у глибокому розладі з оточенням. Зміст перших циклів ''«Книги пісень»'' не вичерпується нещасливим коханням поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеного кохання у ''«Книзі пісень»'' слугує лише поетичним вираженням трагічної [[самотність|самотності]] героя у світі. Ці настрої посилює [[романтизм|романтичний]] образ самотньої сосни, відомий також за знаменитим перекладом [[Михайло Лермонтов|Михайла Лермонтова]]. Якщо перші цикли ''«Книги пісень»'' написані за традицією німецької романтичної лірики, то згодом своєрідність поетичного таланту ГейнеГайне постала з усією яскравістю. Він умів химерно поєднувати романтичні сни з точністю і ясністю реалістичної деталі. Він майстерно користувався іронією як засобом викриття незбутніх ілюзій, вигадок, але знову й знову сам повертається до романтичних образів. Значний вплив на поетичну творчість ГейнеГайне справила німецька народна пісня, на зразках якої він учився майстерності безпосереднього, щирого зображення почуттів.

ГейнеГайне почав писати в той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Епоха [[романтизм]]у зробила [[лірика|лірику]] традиційним жанром німецької літератури. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. ГейнеГайне відкидав застарілі поетичні умовності, говорячи про свої почуття без [[риторика|риторики]] й [[поетика|поетики]], а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над пристрастю своїх почуттів. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили тодішнього читача. ГейнеГайне сприяв «спрощенню» лірики, з космічних висот і неозорої далечіні він переніс поезію у [[бюргер]]ську вітальню, але від цього вона не перестала бути щирою і значною. Без любові немає щастя, без щастя неможливе життя&nbsp;— це кредо ліричного героя ''«Книги пісень»'' ГейнеГайне. Ліричні вірші насичені ознаками повсякденності, котрі змушують повірити у щирість почуттів. Крізь ліричну схвильованість постійно проривається іронічна інтонація. Герой ''«Книги пісень»'', яким би не був щасливим, завжди пам'ятає, що це лише мить, а не одвічне блаженство. Він знаходить у собі нові сили посміхнутися навіть коли його почуття не поділяють, жити далі й знову кохати. Завдяки іронії ГейнеГайне піднімався над своїм ліричним героєм, автор завжди мудріший, аніж той, про кого він пише. Назвою ''«Книги пісень»'' ГейнеГайне визначив [[жанр]] і традицію своєї лірики: поет у першій своїй книзі наслідував традиції німецького [[фольклор]]у. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма багатьох його віршів близька до [[пісня|пісні]]. Подібно до німецької пісні вірші ГейнеГайне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи й почуття героя утворюють паралель. Жанрова своєрідність пісні зумовила вільну і поетичну форму, чим автор і керувався. Разом з тим у ''«Книгу пісень»'' увійшло багато віршів, написаних у строгих канонічних жанрах [[сонет]]а, [[балада|балади]], [[романс]]у. Молодий ГейнеГайне намагався використати свій поетичний хист у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного героя.

«Книга пісень» складається з чотирьох розділів. Перший розділ, ''«Юнацькі страждання»'', є найбільш романтичним. Перед нами&nbsp;— переживання і муки нерозділеної любові. Ліричний герой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію як найбільшу у світі. Життя і смерть борються в його свідомості. Другий розділ, ''«Ліричне інтермецо»'', зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. Тому це примиряє страждальця з життям, тугу змінює світла печаль. До цього циклу належать вірші про сосну, пальму, відомі у перекладі М.&nbsp;Ю.&nbsp;Лермонтова, хоча у віршах ГейнеГайне «сосна»&nbsp;— чоловічого роду, а «пальма»&nbsp;— жіночого роду, і тематика має глибшу любовну спрямованість. У третьому розділі, ''«Повернення на батьківщину»'', любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку переосмислення всього, що сталося. ГейнеГайне використовує мотив мандрів, де розчарований ліричний герой полишає рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. У цей цикл входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні [[Лорелей]]. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто плине Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до трагедії. Саме ГейнеГайне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш стан народною піснею. [[Лорелей]] втілює згубну силу любові, якою вона наділена мимоволі, адже любов&nbsp;— це складне, загадкове почуття, яке дуже важко збагнути. В останньому розділі&nbsp;— ''«Північному морі»''&nbsp;— домінує аналітичне начало. Ліричний герой, який пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою [[всесвіт]]у. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилювання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій. Символічним, у цьому плані є вірш ''«Корабельна аварія»''.

У 1830-ті роки почалась бурхлива [[публіцистика|публіцистична]] діяльність ГейнеГайне. Він опублікував серію статей, у яких знайомив німецького читача з [[Франція|Францією]] часів [[Липнева монархія|Липневої монархії]]. Коли восени ГейнеГайне здійснив поїздку до Німеччини, він відчув, як змінився за ці роки: набув великого суспільного досвіду, оволодів передовими ідеями свого часу. Після повернення поета з Німеччини у грудні 1843 року він зустрівся з молодим політичним мислителем [[Карл Маркс|Карлом Марксом]]. Між ними встановились тісні дружні стосунки. Важливу роль відіграло знайомство з ученням [[утопічний соціалізм|утопічних соціалістів]], особливо [[Клод Анрі де Сен-Сімон|Сен-Сімона]]. Ідеї Сен-Сімона знайшли відображення у першому розділі його нової поеми ''«[[Німеччина.Зимова казка|Німеччина. Зимова казка]]»'' (1844 рік). Сюжетом її послужила мандрівка письменника Німеччиною. У ній прихований гострий політичний конфлікт. Образ батьківщини ГейнеГайне змалював у чіткому часовому й просторовому вимірі. Простір поеми&nbsp;— це територія Німеччини, кожен новий розділ&nbsp;— це нове місце, водночас реальне й умовне. У центрі авторської уваги&nbsp;— сучасність, хоча він іноді звертається до наполеонівської епохи або до давнини, котра стала вже міфами та легендами.

[[Повстання ткачів]] влітку 1844 року сколихнуло всю Німеччину. Ця подія знайшла відображення у творчості багатьох поетів і художників, які прагнули викликати співчуття до тяжкої долі ткачів. ГейнеГайне відгукнувся на цю подію віршем ''«Сілезькі ткачі»'' (1844 рік).

[[Файл:Heine, grob, I Nowicka.jpg|thumb|155px|Могила ГейнеГайне на [[Цвинтар Монмартр]].]]

В останнє десятиріччя життя поет був прикутий до ліжка, ці вісім років він називав «матрацною могилою». Події в Німеччині глибоко хвилювали поета. Він звинуватив боягузливу німецьку [[буржуазія|буржуазію]], її зрадницьку поведінку під час [[Революції 1848|революції]]. Тяжкі роздуми викликала поразка революційних сил Німеччини та [[Угорщина|Угорщини]] (''«У жовтні»'', 1849 рік). Збірка ''«Романцеро»'' (1851 рік) показала настрій гіркоти, його погляд на хід історії став песимістичним. Через те, що останні 8 років життя Генріх хворів на прогресуючий туберкульоз хребта, 17 лютого 1856 року він помер. «Писати», «папір», «олівець»&nbsp;— були його останніми словами. Генріха ГейнеГайне поховали на пагорбі [[Монмартр]] у [[Париж]]і. Його могила завжди покрита квітами і часто буває розписана [[неофашизм|неофашистськими]] гаслами.

[[Файл:HeineMonument.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Пам'ятник Гейне (Дюсельдорф)|Пам'ятник ГейнеГайне в рідному Дюсельдорфі]]]]

Генріха ГейнеГайне ставлять в один ряд з [[Фрідріх Шиллер|Фрідріхом Шиллером]], [[Йоган Вольфганг Гете|Йоганом Гете]] і [[Готгольд Ефраїм Лессінг|Готгольдом Лессінгом]]. На вірші ГейнеГайне писали [[музика|музику]] багато [[композитор]]ів, у тому числі [[Шуберт]] і [[Роберт Шуман|Шуман]].

У роки [[Третій Рейх|фашистського правління в Німеччині]] ГейнеГайне заборонили і всі його [[пам'ятник]]и були зруйновані. Серед книг, які [[нацисти]] публічно спалювали в 1933 році, були і роботи ГейнеГайне. Ці вогнища підтвердили його пророцтво:

[[Пам'ятник]] ГейнеГайне встановлено в Парижі. Статуя його літературній героїні Лорелай стоїть у [[Бронкс]]і, [[Нью-Йорк]]. Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] у багатьох містах Німеччини знову почали з'являтися пам'ятники її знаменитому поетові, в тому числі в його рідному Дюсельдорфі та на [[Унтер-ден-Лінден]] в [[Берлін]]і.

[[Дюссельдорфський університет]] носить ім'я Генріха ГейнеГайне. На честь поета засновані дві літературні премії: у 1956 році Міністерством культури [[НДР]] «Генріх ГейнеГайне» і в 1972 році [[літературна премія імені Генріха Гейне|премія в його рідному місті Дюссельдорфі]].

На честь Г. ГейнеГайне назвали [[астероїд]] [[7109 Гайне|(7109) Heine]], відкритий астрономом [[Людмила Карачкіна|Людмилою Карачкіною]] у Кримській астрофізичній обсерваторії [[1 вересня]] 1983 року.

* Кирпичников А. Две биографии. Ж. Санд и ГейнеГайне ГейнеГайне, М., [[1886]]–[[1887]] роки. {{ref-ru}}

* Вейнберг&nbsp;П.&nbsp;И. Генрих ГейнеГайне, его жизнь и литературная деятельность. СПб. Тип. и лит. И.&nbsp;Г.&nbsp;Салова, 1891. [http://dlib.rsl.ru/rsl01003000000/rsl01003661000/rsl01003661769/rsl01003661769.pdf] (2-е изд.&nbsp;— 1903) {{ref-ru}}

* Шелер Альфред. Генрих ГейнеГайне, М., [[1906]]. {{ref-ru}}

* Овсянико-Куликовский Д. Н., Поэзия Генриха ГейнеГайне, СПб., [[1909]]. {{ref-ru}}

* Анненский И.&nbsp;Ф.&nbsp;ГейнеГайне прикованный. ГейнеГайне и мы // Анненский И.&nbsp;Ф.&nbsp;Книги отражений.&nbsp;— М., 1979. {{ref-ru}}

* ГейнеГайне в воспоминаниях современников.&nbsp;— М., [[1988]]. {{ref-ru}}

* Гиждеу С.&nbsp;П.&nbsp;Лирика Генриха ГейнеГайне.&nbsp;— М., [[1983]]. {{ref-ru}}

* Дейч А.&nbsp;Н.&nbsp;Судьбы поэтов. Гельдерлин. Клейст. ГейнеГайне.&nbsp;— М., [[1974]]. {{ref-ru}}

* Пронин В.&nbsp;А.&nbsp;Генрих ГейнеГайне // История зарубежной литературы XIX века. (Под ред. Н.&nbsp;П.&nbsp;Михальской)&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— М.,[[1991]].&nbsp;— С. 115—126. {{ref-ru}}

* Дежуров А. С. «Книга песен» Генриха ГейнеГайне // Зарубежная литература XIX&nbsp;в. Практикум для студентов, аспирантов, преподавателей-филологов и учащихся старших классов школ гуманитарного профиля.&nbsp;— М., [[2002]].&nbsp;— С. 104—122. {{ref-ru}}

* Karpeles G. H. Heine, Aus seinem Leben und seiner Zeit, [[1899]] ([[Горнфельд, Аркадий Георгиевич|А.&nbsp;Г.&nbsp;Горнфельд]], Друзья и враги ГейнеГайне (из кн. G. Karpeles'а), см. его книгу «На Западе», СПБ., [[1910]] или «Русск. богатство», [[1900]], V) {{ref-de}}

* [http://ukrcenter.com/Література/41055/Генріх-Гейне Поезія Генріха ГейнеГайне] {{Ref-uk}}

* [http://chtyvo.org.ua/authors/Heinrich_Heine/ Твори Генріха ГейнеГайне] на сайті [[Е-бібліотека «Чтиво»]]

* [http://www.vmireinteresnogo.com/article/heinrich-heine Ненависний нацистами класик німецького романтизму Генріх ГейнеГайне]