Вікіпедія

Плутон (карликова планета): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м автоматична заміна {{Не перекладено}} вікі-посиланнями на перекладені статті
Рядок 154:
Проте більша, ніж попередніх дослідників, заслуга у відкритті Плутона належить Персівалю Ловеллу. Він зробив велику роботу з обчислення орбіти нової планети (яку він називав {{s|планетою X}}) на основі збурень у русі Урана<ref group="Прим.">Нептун не підходив через недостатньо тривалі на той час спостереження.</ref> і 1905 року почав на [[Ловеллівська обсерваторія|своїй обсерваторії]] пошуки, особливо інтенсивні в {{s|1906—1907}} та {{s|1914—1916 роках}}. Однак знайти планету не вдавалося, і 1916 року Ловелл розчарувався, припинив черговий етап пошуку і невдовзі помер. Згодом, коли Плутон уже було відкрито, його все ж знайшли на двох [[фотопластина]]х, відзнятих у цій обсерваторії 1915 року{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 7. Lowell's Investigation for Planet X|p=91}}<ref name=Littman_2004_ch5_6/><ref name=Croswell_1999/><ref name=Hoyt_1976/>.
 
[[Файл:Clyde W. Tombaugh.jpeg|thumb|185пкс|right|[[Клайд Томбо]] з саморобним телескопом]]Продовженню пошуків заважав довгий і дорогий судовий процес із вдовою Ловелла, яка намагалася відсудити заповідані ним обсерваторії гроші<ref name=Littman_2004_ch5_6/><ref name=Croswell_1999/>. Відновити цю роботу вдалося лише 1929 року. Спеціально для цього замовили [[астрограф]] із [[апертура|апертурою]] {{s|32,5 см}}, знімки якого охоплювали велику ділянку неба ({{s|12×14°}}), а гранична [[видима зоряна величина|зоряна величина]] при [[витримка (фотографія)|витримці]] в одну годину сягала 17<sup>m</sup>. У січні 1929 для роботи з ним на обсерваторію запросили астронома-аматора [[Клайд Томбо|Клайда Томбо]]. У квітні, остаточно налаштувавши телескоп, він почав фотографування неба<ref name=Tombaugh_1946/>{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapters 8–10|p=93–124}}. Плутон потрапив уже на десятий знімок, але знову лишився непоміченим<ref name=Croswell_1999/><ref name=Littman_2004_ch5_6/> (усього відомо близько 15 його спостережень, зроблених до відкриття<ref name=Hoyt_1976/><ref name=Buchwald_2000/>, причому найдавніші з них сягають 1909<ref name=Buchwald_2000/> або навіть 1908{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 12. Problems of Pluto|p=143}} року). До вересня було налагоджено методику пошуків, яка полягала в зніманні ділянок неба поблизу протилежної Сонцю точки тричі з інтервалом у кілька діб. Порівнюючи на {{Нп|[[Блінк-компаратор|блінк-компараторі|ru|Блинк-компаратор}}]] дві фотоплатівки, шукали об'єкти, що за цей час зсунулися, а третя слугувала для перевірки. Перегляд знімків потребував багато праці через величезну кількість зір (до сотень тисяч); додаткові проблеми створювали [[змінні зорі]] та дефекти платівок. Нарешті [[18 лютого]] [[1930]] року Томбо виявив на знімках, зроблених 23 та 29 січня, рухомий об'єкт, мала швидкість якого свідчила про розташування за орбітою Нептуна. Він знайшовся й на контрольному знімку за 21 січня. Цей об'єкт перебував у сузір'ї [[Близнята (сузір'я)|Близнят]] і мав 15-ту [[видима зоряна величина|величину]]&nbsp;— на 2<sup>m</sup> слабше, ніж очікував Ловелл<ref name=Tombaugh_1946/>{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapters 8–10|p=93–124}}<ref name=Tombaugh_1996/>.
 
[[13 березня]] 1930 року, у день 75-річчя Ловелла і в 149-ту річницю відкриття Урана, директор Ловеллівської обсерваторії [[Весто Слайфер]] оголосив про відкриття дев'ятої планети Сонячної системи такою телеграмою: «Систематичні багаторічні пошуки, що доповнюють дослідження Ловелла щодо транснептунової планети, призвели до виявлення об'єкта, який протягом семи тижнів мав швидкість руху і [[Траєкторія|траєкторію]], що узгоджуються з даними [[Транснептуновий об'єкт|транснептунового тіла]]…»<ref name=Croswell_1999/><ref name=Chant_1930/>.
Рядок 181:
Право дати назву новому небесному тілу належало [[Ловеллівська обсерваторія|Ловеллівській обсерваторії]]. Пропозиції почали надходити з усього світу. Констанція Ловелл, вдова Персіваля Ловелла, запропонувала спочатку «[[Зевс]]», потім «Персіваль», а потім і «Констанція». Але всі подібні варіанти були проігноровані<ref name=Littman_2004_ch5_6/>{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 11. The Ninth Planet Discovered|p=125–136}}<ref name=Croswell_1999/>.
 
Працівники обсерваторії визнали найпридатнішими три пропозиції: «[[Мінерва]]» (хоча так уже було названо [[93 Мінерва|один із астероїдів]]), «[[Кронос]]» (ця назва, запропонована {{нп|[[Томас Джефферсон Джексон Сі|Томасом Джефферсоном Джексоном Сі|ru|Си, Томас Джефферсон Джексон}}]]&nbsp;— астрономом із поганою репутацією&nbsp;— виявилася непопулярною) і «[[Плутон (міфологія)|Плутон]]». Вони влаштували в своєму колі голосування, і всі голоси отримав останній варіант<ref name=Croswell_1999/>{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 11. The Ninth Planet Discovered|p=125–136}}<ref name=Littman_2004_ch5_6/><ref name=Tombaugh_1996/>. Пропозицію цієї назви [[Весто Слайфер]] уперше опублікував 1 травня 1930 року<ref name=Slipher_1930/><ref name=Littman_2004_ch5_6/>, а загальне оголошення відбулося 25 травня<ref name=Nunberg_2006/><ref name=Messeri_2010/>. Її подали на розгляд до [[Американське астрономічне товариство|Американського астрономічного товариства]] та [[Лондонське королівське астрономічне товариство|Лондонського королівського астрономічного товариства]], і обидві організації її одноголосно затвердили{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 11. The Ninth Planet Discovered|p=125–136}}.
 
Згідно з повідомленням Слайфера, назву «Плутон» першою запропонувала {{нп|Венеція Берні||ru|Берни, Венеция}}, одинадцятирічна школярка з [[Оксфорд]]а<ref name=Slipher_1930/><ref name=Nunberg_2006/>. Це сталося 14 березня 1930, наступного дня після повідомлення про відкриття Плутона. Дід Венеції {{Нп|Фолконер Мейдан|Фолконер Мейдан|en|Falconer Madan}}, що працював у [[Бодліанська бібліотека|Бодліанській бібліотеці]] [[Оксфордський університет|Оксфордського університету]], прочитав новину в «[[Таймс]]» і за сніданком розповів про це онуці. Вона цікавилася не лише [[Астрономія|астрономією]], але й класичною [[Міфологія|міфологією]], і вирішила, що це ім'я&nbsp;— [[давньоримська релігія|давньоримський]] варіант імені [[Аїд|грецького бога підземного царства]]&nbsp;— підходить для такого, ймовірно, темного й холодного світу. Фолконер Мейдан передав пропозицію своєму другу, астроному [[Герберт Холл Тернер|Герберту Тернеру]], який телеграфував її колегам у [[США]]. Коли назву затвердили, Мейдан нагородив Венецію 5-ма [[фунт стерлінгів|фунтами стерлінгів]]. Цікаво, що його брат, {{Нп|Генрі Мейдан|Генрі Мейдан|en|Henry George Madan}}, запропонував назви [[супутники Марса|супутників Марса]]<ref name=Rincon_2006/>.
Рядок 251:
Також система Плутон&nbsp;— Харон примітна тим, що їх спільний [[центр мас]] розташований поза межами обох тіл (наслідок відносно великої маси Харона). Це дало підстави деяким астрономам називати їх [[подвійна планета|подвійною планетою]]<ref name=Showalter_2015/><ref name=Stern_2014/><ref name=Dobrovolskis_1997/>. Плутон із Хароном&nbsp;— найбільші в Сонячній системі тіла з такою особливістю, за винятком Сонця з Юпітером<ref>{{книга|автор=Isaac Asimov|заголовок=Extraterrestrial Civilizations|місце=New York|видавництво=Random House Publishing Group|рік=2011|pages=96|allpages=282|isbn=0307792307|посилання=https://books.google.com.ua/books?id=d6mIFmv0YH4C&pg=PT96}}</ref>.
 
Вісь обертання Плутона орієнтована до площини його орбіти приблизно так, як в [[Уран (планета)|Урана]]. Її [[нахил осі обертання|нахил]] становить 122,53°<ref name=Pluto_Fact_Sheet/><ref group="Прим.">Змінюється під дією [[прецесія|прецесії]] від 104° до 127° із періодом 2,8&nbsp;млн років (Dobrovolskis et al., 1997).</ref>, тобто Плутон майже «лежить на боці» й обертається навколо своєї осі в протилежному до більшості планет напрямку. Через це існує неоднозначність у тому, який його полюс називати [[північ]]ним. За правилом, затвердженим [[Міжнародний астрономічний союз|Міжнародним астрономічним союзом]] (МАС) для великих планет та їх супутників, північним є полюс, розташований із північного боку {{Нп|[[Незмінна площина|незмінної площини|en|Invariable plane}}]] Сонячної системи. Однак для невеликих тіл це незручно, бо напрямок їх осі обертання може швидко й сильно змінюватись. Для них найменування полюсів визначають за напрямком обертання: полюс, із боку якого тіло обертається проти годинникової стрілки, називають ''позитивним'', або, неофіційно,&nbsp;— північним ({{comment|правило правої руки|якщо спрямувати 4 пальці правої руки в бік обертання, великий палець вказуватиме в бік позитивного полюса}}). Спочатку МАС застосовував до Плутона правило для великих планет, але 2009 року постановив<ref name=Archinal_2011/> застосовувати до нього, як і до інших [[карликова планета|карликових планет]], правило правої руки (на практиці воно й раніше було популярнішим). У літературі існує значна плутанина зі сторонами світу для Плутона<ref name=Zangari_2015/><ref>{{cite web |title=Pluto on the Eve of Exploration by New Horizons: A problem of cartography |url=http://www.planetary.org/blogs/emily-lakdawalla/2013/07301442-plutosci-zangari-cartography.html |author=Lakdawalla E. |publisher=The Planetary Society |date=2013-07-30 |archiveurl=http://archive.is/HOueE |archivedate=2014-10-06 |deadurl=no}}</ref>.
 
Позитивний («північний») полюс Плутона повернутий до південного боку Сонячної системи й дивиться в бік сузір'я [[Гідра (сузір'я)|Гідри]] ({{s|[[пряме піднесення|α]] {{=}} 132,993°}}, {{s|[[схилення (астрономія)|δ]] {{=}} −6,163°}}<ref name=Archinal_2011/>&nbsp;— біля зірки {{s|15 Hya}}). Негативний полюс спрямований у бік сузір'я [[Дельфін (сузір'я)|Дельфіна]] (біля {{s|13 Del}}).
Рядок 377:
}}
{{main|Супутники Плутона}}
У Плутона відомо п'ять [[супутник]]ів, один із яких&nbsp;— [[Харон (супутник)|Харон]]&nbsp;— набагато більший за інші. Він був відкритий 1978 року за наземними спостереженнями {{нп|[[Джеймс Волтер Крісті|Джеймсом Крісті|en|James W. Christy}}]], а інші&nbsp;— значно пізніше за допомогою космічного телескопа «[[Габбл (телескоп)|Габбл]]». [[Нікта (супутник)|Нікту]] й [[Гідра (супутник)|Гідру]] виявили 2005 року, [[Кербер (супутник)|Кербер]]&nbsp;— 2011, а [[Стікс (супутник)|Стікс]]&nbsp;— 2012.
 
Найближчий до Плутона супутник&nbsp;— Харон; далі йдуть Стікс, Нікта, Кербер та Гідра. Всі вони обертаються по майже колових орбітам, що лежать приблизно в площині екватора Плутона, у той же бік, що й він навколо своєї осі<ref name=Stern_2015/><ref name=Walsh_2015/>. Всі супутники Плутона близькі до [[орбітальний резонанс|орбітального резонансу]]: періоди їх обертання співвідносяться приблизно як 1:3:4:5:6. Три з них&nbsp;— Стікс, Нікта та Гідра&nbsp;— справді перебувають у резонансі зі співвідношенням періодів 18:22:33<ref name=Showalter_2015/>.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Плутон_(карликова_планета)