Дієприкметник: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Історія українського дієприкметника: уточнення |
м →Історія українського дієприкметника: уточнення |
||
Рядок 318:
Повні активні дієприкметники й теперішнього, і минулого часу широко вживалися в староукраїнській мові. Зараз вживання повних активних дієприкметників теперішнього часу істотно обмежене (''пануючий, танцуючий''), вони частіше є в реченні прикметниками. Замість дієприкметників зазвичай вживають дієслівні звороти (''той, що панує, той, що танцує'').
Форми активних дієприкметників минулого часу на {{lang-cu2|-ъш-, -въш-}} в сучасній мові замінили вторинні, утворені від повних форм дієприкметників на {{lang-cu2|-л-}} (''вцілілий, змарнілий, потемнілий, позосталий''), але частіше за все замість них вживають дієслівні звороти (''той, що зробив, той, що знайшов''). Варіанти з суфіксами '''-ш-/-овш-/-ивш-''' вважаються тепер застарілими, але трапляються в творах XIX ст.: ''«'''Померші''' українські городи. Дрегочин! '''Померший''' город! Давнє єзуїтське гніздо! Варто подивитись! — говорили мені не раз. …»'' (Іван Нечуй-Левицький. «Дрегочин та Остріг»); ''«— А бач?.. не я казав? — пристає до старшини '''підпивший''' староста»''. (Панас Мирний, Іван Білик. «[[Хіба ревуть воли, як ясла повні?]]»).
;Дієприкметники на -л-
|