Вересай Остап Микитович: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
→‎Вшанування: уточнення
Zekvik (обговорення | внесок)
Рядок 50:
 
III відділення, занепокоєне успіхом у глядачів дум та історичних пісень, виконуваних О. Вересаєм, припиняє гастролі. По дорозі з Петербурга, у [[Прилуки|Прилуках]], Вересая заарештували на базарі за пісню «Про правду й неправду» і посадили до [[в'язниця|в'язниці]]. У поліції під час допиту Вересая врятувала табакерка, подарована йому в царському палаці в Петербурзі князями, і його звільнили.
 
Частина консервативної кобзарської братії не схвалювала вояжі Вересая. За дружбу з панами, хоч це були представники прогресивної інтелигенції, він отримав від цехових братчиків прізвисько Лабза – від «підлабузник».
 
Дружина розповідала про нього, що він був скупенький, гульнуть не любив. Він перший із кобзарів відчув зміни в смаках людей. Не любив захоплення скрипучою лірою. «Колись нас було багато, кобзарів. Багато було, та вимерли! Тепер немає: з цими лірами, видумали, дідько знає що! Їм лише б звук був, що кричить, що пищить, аж у хаті нічого не чутно, як заграє та ліра. А кобзарі – це хорошеє діло: тихенько воно, уважітельно!»
 
До кінця життя Вересай жив у Сокиринцях. [[Чубинський Павло|Павло Чубинський]] на власні кошти збудував йому нову хату. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, хоч уже майже не виїжджав у великі міста, а мандрував селами Чернігівщини. Інколи старого кобзаря запрошують у [[Київ]]. [[1884]] року він виступав у Київській малювальній школі [[Мурашко Микола Іванович|М. Мурашка]], де з нього учні малювали портрети.