Рештіграбен: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Axlesaery (обговорення | внесок)
Створено шляхом перекладу сторінки «Рёштиграбен»
Мітки: перше редагування Переклад вмісту
(Немає відмінностей)

Версія за 04:56, 26 березня 2018

Рештиграбен (нім. Röstigraben, буквально «рів решті») — жартівливе назва кордону між німецькомовній і франкомовній частинами Швейцарії, один із символів культурних відмінностей між франкошвейцарцами і германошвейцарцами.

Переважання французького (зелений) і німецького (помаранчевий) мов в Швейцарії

«Рів» названий по страві вирішуватиме, яке раніше було популярно в німецькій Швейцарії, але сьогодні вважається національним блюдом всій Швейцарії. Мовна і культурна межа пролягає по річці Зане.

Взаємовідносини між французькою і німецькою частинами Швейцарії є найважливішим фактором у розвитку національної історії. З початку XIX століття, коли на території Швейцарії були приєднані заселені франкомовні області, і донині вони характеризуються великим числом конфліктів і протиріч. Особливо гострим питанням у цих взаєминах з'явився конфлікт навколо освіти нового кантону Юра. Основних причин дві. По-перше, велику роль відіграє пам'ять про предків. Франкошвейцарци пам'ятають, що їх території в ході Бургундських воєн були завойовані Берном, який проводив в той час політикові територіальної експансії. Також і германошвейцарци не забувають, що кантональная державність західної частини країни була, по суті, закладена французькими багнетами. По-друге, важливі і відмінності в політичному темперамент і менталітеті двох культурно-мовних громад.

Історія взаимоотношений «французької» #і «німецької» частин країни

«Референдарные війни» в кінці XIX початку XX ст

Період з 1874 року, коли була проведена перша тотальна ревізія конституції, і до початку Першої світової війни в 1914 році в швейцарській традиційної історіографії прийнято називатися періодом «референдарных воєн» між французькою і німецькою частинами Швейцарії. Цей період охарактеризований тим, що «представники федералистски налаштованих західних франкомовних кантонів завжди виступали проти будь-яких спроб німецькомовного більшості зміцнити центральну владу в країні. Ефективним інструментом тиску «романської» Швейцарії був факультативний референдум, право на використання якого було закріплено в конституції 1874 року.

Майже відразу ж після тотальної ревізії конституції 1874 року розгорілося протистояння з питання про запровадження єдиних для всієї Швейцарії правил реєстрації шлюбів. Проти такого нововведення виступали представники католицької та протестантської церков, а також жителі франкомовних областей. Довелося вдатися до референдуму, за результатами якого закон про нові правила реєстрації шлюбів був прийнятий.

Наступний виток боротьби припадає на 1877 рік, коли Федеральна рада Швейцарії вніс на розгляд парламенту так званий «Фабричний закон», який повинен був обмежити робочий день до 11 годин і застосування дитячої праці. Франкомовні федералісти почали активну кампанію проти цього закону, в черговий раз побачивши в цьому спробу посилення центру та обмеження прав кантонів. Але на цей раз вони програли, і закон, хоч і з незначною більшістю, був прийнятий.

Особливу полеміку в суспільстві на рубежі XIX і XX століть викликала пропозиція вищих офіцерських кругів про реформування армії по прусському зразком, а також передачу всіх військових повноважень з кантонів федеральному центру. Це пропозиція вимагало зміни конституції, так як варіант 1874 року ділив військові повноваження між кантонами та центром. Як і слід було очікувати, противниками цієї реформи стали франкомовні кантони. За результатами референдуму введення нової військової статті у федеральну конституцію було відкинуто населенням.

В подальшому ще багато раз виявлялося розходження думок між двома культурно-мовними регіонами країни з таких питань, як шкільна освіта, реформування банківського законодавства, уніфікація цивільного і кримінального права, створення Національного банку та іншим. Але всі спірні питання вирішувалися шляхом обговорення в парламенті, або винесенням питання на общешвейцарский референдум.

Особливо сильні відмінності у ставленні громадян до зовнішньої і соціальної політики. У той час як франкофонная Швейцарія більш відкрита до зарубіжним країнам (в тому числі ЄС) і до державного врегулювання у соціальних питаннях, їх немецкоговорящие співгромадяни часто займають протилежні позиції.

Юрассийский сепаратизм і освіта кантону Юра

У післявоєнний період відносини між французьким і німецьким культурно-мовним ареалом не відрізнялися сильної напруженістю. Єдиною «гарячою точкою» у відносинах між ними, безумовно, була проблема франкомовного регіону кантону Берн – Юра.

Основи сучасного конфлікту закладені ще в далекому XIV столітті, коли ця франкомовна область в ході так званих «Бургундських воєн» була насильно включена до складу сильного німецькомовного кантону Берн, в той час прагнув розширити свою територію за рахунок просування на захід і південь. Таким чином, захоплена територія ставала фактично колонією Берна. У XVI ст. після Реформації населення Берна переходить в протестантство, що природним чином негативно сприймається католицьким населенням Юри. Як видно з цих подій, вже в той далекий час були закладені основи конфліктного потенціалу, які призвели до утворення нового незалежного кантону Юра. В період існування Гельветичної республіки область Юра приєднується до Франції і живе протягом 5 років у ліберальних соціально-політичних рамках «Кодексу Наполеона». Але незабаром відбулася реставрація політичного режиму в Швейцарії, і за Заключного акту Віденського конгресу 1815 року область Юра знову приєднується до кантону Берн.[1] Дане рішення, як пояснює Петров В.А., «... призвело до подальшого зростання соціального та міжконфесійної напруги в цьому районі Швейцарії. Берн розглядав Юру в якості свого «сировинного придатка» і не приділяв особливої уваги розвитку місцевої промисловості».[2]

Конфлікт загострився у другій половині XX століття, коли активізують свою діяльність різні терористичні угруповання юрассийских сепаратистів. Конфлікт закінчився проведенням загальнонаціонального референдуму, на якому населення країни висловилось за утворення нового кантону. Кантон Юра офіційно увійшов до складу Швейцарії 1 січня 1979 року.[3]

Взаємини «французької» і «німецької» частин країни на сучасному етапі

Розвиток відносин в 50-е і частково в 60-ті роки проходило під знаком розпочатої «холодної війни». Гітлер більше не загрожував Швейцарії, але зате тепер ворогом став Сталін. Спільним знаменником у позиціонуванні себе в «холодній війні» був антикомуністичний настрій всіх швейцарців. Однак тут необхідно відзначити деякі нюанси. Якщо в «німецькій» частині антикомуністичний консенсус був дуже міцним, то про «французької» частини такого сказати не можна. Це простежується і в післявоєнному політичному розвитку. Якщо в «німецькій» частині комуністи зникли з політичної арени, то у «французькій» частини вони (Швейцарська партія праці) знаходили досить симпатій з боку населення.

Асиметричний розвиток країни у повоєнні десятиліття природним чином вело до відчуження «французів» і «німців». Це відчуження явно проявилося в питанні про армії Швейцарії. Якщо німці вимагали її довооружения, то серед «французів» панували антивоєнні настрої, які після смерті Сталіна в 1953 році ще більше посилилися.

Різні позиції сторони зайняли і в питанні про ядерну зброю. Примітно, що швейцарські військові у повоєнні роки на повному серйозі хотіли отримати власну атомну бомбу. 1957-58 рр .. в Швейцарії, як і в багатьох країнах Європи, зародився потужний «антиатомное» рух, активну роль у якому відігравали політичні діячі з «французької» Швейцарії. Ними була зроблена спроба на конституційному рівні закріпити заборону на виробництво, ввезення, транзит, складування і застосування ядерної зброї. На який відбувся в 1962 році референдумі ця ініціатива була відхилена. Причому основна частина тих, хто голосував проти поправки належала «німецькомовній» Швейцарії.

В 50-е і 60-е рр. різниця між «французької» і «німецької» частинами Швейцарії ще багато раз виявлялася в підходах до різних проблем. В цілому ж відносини між двома основними культурно-мовними областями Швейцарії розвивалися безпроблемно і якщо і набували якоїсь конфліктний характер, то виявлялося це в «ввічливому байдужості» один до одного. Пояснюється це стабільним економічним зростанням і збільшенням добробуту населення. Завдяки цьому якісь культурні чи лінгвістичні протиріччя нівелювалися високим соціально-економічним становищем у країні або виносилися на другий план. Єдиною гарячою точкою у відносинах між «французької» і «німецької» частинами було питання навколо Юри.

У 70-ті роки характер взаємин між двома основними культурно-мовними ареалами країни визначався з урахуванням нових реалій, пов'язаних з початком промислової рецесії і так званим «нафтовим шоком». Світова економічна рецесія в першу чергу торкнулася годинну промисловість, в основній своїй масі сконцентровану у «французькій частині Швейцарії. Це призвело до посилення економічної диспропорції країни і, в якійсь мірі, до другого раунду «референдарных» війн. Саме в цей час у статті швейцарського журналу Sprachspiegel з'являється тепер вже загальноприйняте поняття «рештиграбен» («Röstigraben», в перекладі з німецької буквально «картопляний рів»).

В кінці 80-х — початку 90-х рр. новим каменем спотикання у відносинах між «німецької» і «французької» частинами Швейцарії стає проводиться на європейському напрямку політика. На кону стояла модернізація зовнішньої політики Швейцарії, «відкриття» країни [джерело не вказане 4074 дні]. Якщо позиції обох сторін у питанні про входження в ООН були єдині — тоді, у березні 1996 року швейцарці дружно відхилили такий розвиток подій (75,7 %) відносно інтегрується Європи чітко позначилися два абсолютно різних підходу. Якщо франкошвейцарци дружно виступали за вступ у ЄС, то «німці» були проти такого розвитку подій.

Кроком до подолання відчуження між основними культурно-мовними групами Швейцарії можна вважати внесення в Конституцію в березні 1996 року нової редакції «мовний статті». Оновлена стаття не тільки гарантувала існування четырехъязычия в країні, але накладала на Федеральний Рада обов'язок сприяти зміцненню взаєморозуміння між основними культурно-мовними регіонами країни. Голосування з цього питання виявило загальнонаціональний консенсус — за поправку проголосувало 76 % брали участь у референдумі. Незважаючи на те, що мовна та культурна гармонія в суспільстві і була зафіксована на папері, вона далеко не збігалася зі швейцарською дійсністю. Так чи інакше, проблеми між двома основними культурно-мовними ареалами нікуди не зникли. Хоч «рештиграбен» вже не грає ту роль, як раніше, все ж політичні, культурні, ментальні відмінності між «французької» і «німецької» частинами і на початку XXI сторіччя є чинником національного розвитку країни.

Це наочно продемонстрував референдум з питання про заборону на будівництво нових мінаретів (2009), в ході якого франко-швейцарці, хоч і з незначною перевагою, але виступили проти заборони.

Примітки

  1. Петров И. А. «Сепаратизм по-швейцарски» // «Вестник Европы». 2005,№ 13-14
  2. Петров И. А. «Очерки истории Швейцарии». М.: «Циркон». 2006
  3. Ruch Ch. Struktur und Strukturwandel des jurassischen Separatismus. Bern. 2001. S. 117.

Див. також

Література

Посилання