|
'''Ганущак Юлія Йосипівна''' ([[31 січня]] [[1915]] с. [[Довпотів]], [[Войнилівський район]], [[Станіславщина]] – † [[5 серпня]] [[1997]]) – — підпільниця ОУН-УПА, розвідниця, зв’язковазв'язкова. Лицарка [[Бронзовий Хрест Заслуги|Бронзового Хреста Заслуги]] (1945)
.
== Життєпис ==
Народилася у сім’ї дяка. Батько – Йосип Степанович Ганущак, мати – Розалія Петрівна. Мала трьох сестер: Наталія, Марія, Євдокія. ▼
=== НавчанняЖиттєпис ===
1930 – закінчила семирічну початкову школу. Тоді ж батьки, незважаючи на скромні статки, відправили навчатися до Дрогобицької української гімназії ім. І.Франка, що діяла при «Рідній школі». ▼▲Народилася у сім’їсім'ї дяка. Батько – Йосип Степанович Ганущак, мати – Розалія Петрівна. Мала трьох сестер: Наталія, Марія, Євдокія.
=== Навчання ===
▲1930 – закінчила семирічну початкову школу. Тоді ж батьки, незважаючи на скромні статки, відправили навчатися до Дрогобицької української гімназії ім. І.Франка, що діяла при «Рідній школі».
=== У [[«Пласт»|Пласті]] ===
При школі діяли пластові курені, організовані полковником УСС Іваном Чмолою, який працював вчителем географії, історії та руханки. 18-й курінь – ім. І.Франка і 36-й – ім. Ольги Кобилянської (пізніше Людмили Старицької-Черняхівської). Кольорами пластових хусток у хлопців були темно-синій, у дівчат — зелений.
У вересні 1930 через заборону польською владою «Пласту» організація перейшла до підпільної роботи. Деякий час Юлія була курінною, координувала роботу різних гуртків, навчала молодших. Після звісток про [[Голодомор]] у Великій Україні збирала кошти на допомогу голодуючим. За це дістала попередження від дирекції гімназії, що боялася репресій влади.
Яскраві сторінки життя Юлії пов'язані зі щорічним таборуванням пластунів у Підлютому (Рожнятівський район на Івано-Франківщині), що щедро фінансував Андрей Шептицький. Саме там була лікувально-відпочинкова резиденція митрополита, яку називали "«кедровою палатою"». Протягом місяця юнаки й дівчата (окремо одне від одного) навчалися і відпочивали в цій місцевості. Щонеділі пластуни відвідували літургію у місцевій церкві, на якій часто був присутній Шептицький.
Окрім літніх таборів, найкращі пластуни брали участь у туристичних походах, що їх організовували вчителі гімназії. Юлія часто потрапляла до числа тих обраних, кого Іван Чмола брав у похід у Карпатські гори Маківка і Ключ (Сколівський район на Львівщині), де у 1914 –1915 рр. відбувалися бої між УСС і російською армією під час Першої світової війни. Наставник водив своїх учнів франковими місцями Львівщини, розповідав про великого Каменяра.
=== Педагогічна робота ===
Після закінчення гімназії вирішила реалізувати себе на педагогічній ниві. Працювала вихователькою у приватних садочках Калуша. У 1936–1937 1936—1937 рр. пройшла однорічний курс навчання у Львівській вищій торговельній школі. Водночас займалася активною громадською роботою. Була секретаркою просвітницького товариства "«Відродження"» в Калуші. Організовувала юнацькі гуртки від "«Союзу українок"» і "«Рідної школи"» в селах Мостище, Болохів, Березниця, Збора, Верхня в Калуському районі. Розробляла для них навчальні курси, які погоджувала з управою цих товариств. Тоді ж уперше потрапила під приціл польської влади. Була оштрафована за те, що під час уроку історії назвала політику Польщі щодо Галичини і Волині у 1919–1921 1919—1921 рр. загарбницькою.
=== Підпілля ===
{{text| Люди тішилися, а я заплакала}}, — згадувала Юлія Ганущак початок першої большевицької окупації Західної України у вересні 1939 р. Гнітюче враження справляла неохайність червоноармійців, які, за її словами, {{text|де прийшли — там хотіли танцювати}}.
З вересня 1939-го вчителювала у селі Верхня, потім — у селі Мостище на Калущині. У педагогічному середовищі з'явилися сексоти, на думку яких Ю.Ганущак не досить старанно дотримувалася нових навчальних програм. Через це потрапила в поле зору чекістів, чекістів, які двічі викликали її на допит. Про запланований арешт попередив інспектор Калуського районного відділу освіти член ОУН Тарас Банах. Відтоді, з лютого 1941 р., перейшла у підпілля. Переховувалася в селах Верхня, Нова Верхня, Мостище Калуського району. З весни 1941-го в ОУН. У травні цього року большевики «розкуркулили» і репресували її батьків як "«зрадників батьківщини"» (мати повернулася в Довпотів 1946 р., а батько помер на засланні 1942-го).
З надією зустріла в Калуші проголошення Акту відновлення української державності 30 червня 1941 р. Збирала від місцевого населення кошти на розбудову державних структур. Невдовзі нацистська адміністрація розпочала арешти активістів ОУН. В орендованій активісткою квартирі в Калуші гестапівці провели обшук. Вчителювання в Довпотові ставало небезпечним. Вигадуючи вагому причину для звільнення, Юлія виробила фальшиву медичну довідку. "«З таким "туберкульозом"„туберкульозом“, як у вас, напишу — житимете сто років"», — жартував лікар, який поставив "«діагноз"». Знову перейшла у підпілля. З весни 1943 р. до лютого 1944-го була провідницею жіночої сітки Калуського окружного проводу, потім — жіночої сітки і референтури Українського Червоного Хреста Станіславівського обласного проводу ОУН.
Роботу Ю.Ганущак у підпіллі на якийсь час перервав гострий конфлікт з її давнім другом, а тепер провідником Станіславівського обласного проводу ОУН Ярославом Мельником — - "«Робертом"». У 1930-х рр. вони разом працювали на Калущині. "«Роберт"», а тоді "«Владко"», обіцяв згадати про неї у своїй майбутній книжці "«Мрії молодого революціонера"», яку не судилося написати. У 1940-х Галичанка і Роберт мали в підпіллі різні завдання, але однаково ревно їх виконували. Утім, вище становище Роберта в організаційній структурі ОУН призводило, на думку Галичанки, до зловживання ним владою. Ішлося, зокрема, про зверхню, агресивну манеру спілкування, порушення домовленостей, безпідставні звинувачення її в несумлінному виконанні обов'язків. Галичанка вважала, що така поведінка "«Роберта"» продиктована не стільки його запальним характером, скільки упередженим ставленням до потенціалу жінок у контексті визвольної боротьби. На знак протесту Ю.Ганущак у серпні 1944-го звільнилася з посади референтки УЧХ Станіславівщини.
Керівництво ОУН не бажало втрачати досвідчену підпільницю. Від січня 1945 р. Галичанка стала першим референтом УЧХ новоствореного Дрогобицького обласного проводу ОУН. До її обов'язків входило: заготівля медикаментів, організація лікування поранених і хворих бійців УПА, облаштування підпільних шпиталів, медичне обслуговування населення в запіллі, організація санітарних вишколів. У співпраці з господарською референтурою ОУН вона організовувала допомогу сім'ям підпільників, збирала продукти й одяг для упівців. Крім того, організовувала курси пропагандистів і співпрацювала зі Службою безпеки ОУН, для якої дівчата виконували функції зв'язкових і розвідниць.
Щоденне життя Галичанки було емоційно напруженим, позбавленим комфорту, а деколи й елементарних побутових умов.
{{text|Ми вернули в ліс у Корчин Дашавський, залізли під густу ялину. Наламали гілочок, постелили і посідали, притулившись спинами до стовбура смереки. Так просиділи цілу ніч. Коли настав день, ми почули, що в селі облава. Треба було десь сховатися, а ми не маємо сили встати — все тіло задубіло,}} — згадує про одну зі своїх зустрічей з Ю.Ганущак під час більшовицької облави в селі Угольня Стрийського району взимку 1945 р. підпільниця Катерина Данилів-Гаврилів-"«Зелена"».
Тогочасні естетичні уявлення про жіночу красу різко дисонували з реаліями сірої підпільної буденності. Молода незаміжня Галичанка для конспірації носила темний простий одяг, хустку на голові, не користувалася косметикою. "«Ніяких нагрудників, ніяких шовків. Як звичайна сільська баба — боса, з покаліченими ногами"», — згадувала Юлія про свій зовнішній вигляд.
Самовіддану працю Галичанки належно оцінило командування УПА. Наказом Головного військового штабу від 25 квітня 1945 р. її нагородили Бронзовим хрестом заслуги (БХЗ), який присуджували за боротьбу з окупантом і жертовну організаційно-політичну діяльність.
=== Арешт ===
Галичанка кваліфікований і досвідчений працівник оунівського підпілля, "«ідейна"» оунівка з високою ерудицією серед українських націоналістів… Необхідність арешту продиктована також і тим, що в особі "«Галичанки"»-"«Марії"» оунівське підпілля втрачало сильного й авторитетного керівного працівника, одного з організаторів націоналістичної роботи в області, відсутність якого істотно підривала підпілля і завдавала відчутного удару по його роботі", — писав виконувач обов'язків начальника Управління МГБ у Дрогобицькій області підполковник Мороз у таємній доповідній записці на ім'я міністра державної безпеки УРСР генерал-лейтенанта Савченка від 22 червня 1946 р. Допомагала чекістам спецкур'єрка Дрогобицького обласного проводу ОУН під агентурним псевдонімом "«Оксана"».
3 червня 1946 р. Галичанка перебувала на явочній квартирі в селі Верхнє Синьовидне Сколівського району. Агентка Оксана, обмотавши хустиною голову, поскаржилася "«Галичанці"» на сильний зубний біль і швидко покинула помешкання. Аж раптом увійшли двоє чекістів Дрогобиччини Литвинов і Мальцев. Юлія не встигла спалити організаційні документи, які стали "«вєщдоками"». Спершу у Дрогобицькій, потім Лук'янівській тюрмі в Києві її "«активно й неослабно допитували"», аж до часткової втрати слуху, який більше не відновився.
{{text| Коли били в Дрогобичі не витирала кров, аби бачив, що мені робить}}, — згадувала Ю.Ганущак про слідчого.
Піддавали "«внутрішньокамерній обробці"», кидали в карцер. Голодування на знак протесту не давало очікуваного результату. Ю.Ганущак згадувала: "«Помилування не просила, бо не так була вихована…"»
1 листопада 1946 р. Військовий трибунал Київської області засудив її до 10 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Відбувши 9 років, 7 місяців і 13 днів заслання в Мордовії, а потім Новосибірську, достроково звільнена завдяки частковій амністії. 1956 р. повернулася в рідний Довпотів інвалідом І групи з діагнозом деформуючий поліартрит. Важко хворіла. Померла 5 серпня 1997-го на 83-му році життя.
== Джерела ==
* [https://dt.ua/history/yuliya-ganuschak-pomiluvannya-ne-prosila-bo-ne-tak-bula-vihovana-_.html Юлія Ганущак: "«Помилування не просила, бо не так була вихована…"»]
|
