Відкрити головне меню

Зміни

м
За дослідження бродіння Пастер взявся 1857 року. У той час панувала теорія, що цей процес має хімічну природу ([[Лібіх Юстус|Ю. Лібіх]]), хоча вже публікувалися роботи про його біологічний характер (Ш. Каньяр де Латур, 1837), які не мали визнання. До 1861 року Пастер довів, що утворення [[спирт]]у, [[гліцерин]]у і [[Бурштинова кислота|бурштинової кислоти]] під час бродіння може відбуватися тільки у присутності мікроорганізмів, часто специфічних.
 
У 1859 році [[Французька академія наук]] заснувала премію тому, хто раз і назавжди покінчить із суперечками про можливість чи неможливість [[самозародження]] живих організмів з неживої речовини у наш час. У 1860—1862 роках Пастер вивчав можливість самозародження мікроорганізмів. Він провів елегантний експеримент, узявши термічно стерилізоване живильне середовище і вмістивши його у посудину із загнутою вниз довгою шийкою (S-подібну колбу з відкритою шийкою) щоб був доступ міфічній «життєвій силі». Скільки б посудина стояла на повітрі, ніяких ознак життя в ній не спостерігалися, оскільки бактерії, що містяться в повітрі, осідали на вигинах шийки. Але варто було відламати її, як незабаром на середовищі зростали колонії мікроорганізмів. 1862 року [[Паризька Академія наук]] нагородила Пастера премією за вирішення питання про самозародження живого організму.
 
Пастер довів, що на бродіння негативно впливає [[кисень]] (т. з. [[ефект Пастера]]). Багато бактерій, що здійснюють бродіння (наприклад, маслянокислі бактерії), можуть розвиватися тільки в безкисневому середовищі. Ці факти дозволили йому розділити всі організми на [[Аеробний організм|аеробні]] (ростуть при наявності кисню) і [[Анаеробні організми|анаеробні]] (без нього). Бродіння таким чином, було анаеробним процесом, життям без дихання.
 
У той же час, організми здатні як до бродіння, так і до дихання, за наявності кисню росли активніше, і до того ж споживали менше органічної речовини з середовища. Так було доведено, що анаеробне життя менш ефективне порівняно з аеробним. Зараз вважається, що з однієї кількості органічного субстрату організми аеробів здатні дістати в 20 разів більше енергії.