Кахлі: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Див. також: уточнення |
|||
Рядок 114:
== Кахлярська спадщина України ==
[[Файл:Старий камін в Остерському музеї.jpg|міні|праворуч|150пкс|Камін роботи Бобруйка. [[Остерський краєзнавчий музей]], Чернігівська область.]]
Українські кахлі пройшли тривалий шлях розвитку. В пізньому середньовіччі намітилися певні регіональні особливості. Велику варіативність кахель спостерігаємо в Лісостеповій частині України. Кахлярство Полтавщини перебувало під значним впливом кахлярства Чернігівщини
Відомим осередком кахлярства була південно-східна частина [[Зіньківський повіт (Полтавська губернія)|Зіньківського повіту]] [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]]. До середини ХІХ століття [[Теракота|теракотові]] кахлі тут виготовляли гончарі [[Глинське (Зіньківський район)|Глинського]], [[Малі Будища (Зіньківський район)|Малих Будищ]] та [[Лазьки (Зіньківський район)|Лазьків]]. Наприкінці ХІХ століття це [[ремесло]] занепало. До початку ХІХ століття лицьову частину кахель гончарі [[Опішня|Опішні]] та оточуючих сіл прикрашали рельєфним рослинним декором, який пізніше змінився геометричним. Найуживаніші його мотиви – «хрест», малюнок «решіткою». У Лазьках виготовленням «синіх» димлених кахель займався Пилип Явдак<ref>Міщанин В. Північна група малих осередків гончарства Опішненського гончарного району (друга половина ХІХ-ХХ століття). – Опішне: Українське Народознавство, 2006. – с. 127–129.</ref>.
У першій половині XIX століття під впливом фабричної промисловості кахлярство почало поступово занепадати. Введення системи центрального опалення зняло потребу у кахельних печах. З початку XX століття попит на кахлі різко падає. Дещо пізніше вони стають предметом суто наукового інтересу<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/mz/2011_20/37.pdf Гриценко, М. М. Еволюція українських кахель: Регіональні аспекти / Микола Гриценко // Мистецтвознавчі записки. — 2011. — Випуск 20. — С. 278.]</ref>.▼
В ХІХ столітті поширюється мода на забілювання сіруватих теракотових кахель, які легко забруднювалися, що навіть виразилося у полтавському фольклорі: «''До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч кахлі витри''»<ref>Пошивайло Олесь. Гончарство Лівобережної України ХІХ-початку ХХ століть і відображення в ньому основних духовних настанов української народної свідомості. – К. : Молодь, 1991. - С. 222.</ref>. У ХІХ столітті подекуди починають робити зовсім гладкі кахлі, розраховуючи якраз на забілювання груб<ref>Лащук Ю. Зазн. праця, с. 130.</ref>.
Досить своєрідним було мистецтво кахель Наддніпрянщини. Для кахель цього регіону характерний динамізм, рухливість зображень людей, тварин чи рослин. Щонайрізноманітнішими були кахлі Поділля. Основні центри кахлярства: Кам'янець-Подільський, Вінниця, Бар та ін. Багато архаїчних рис зберегли кахлі Прикарпаття (цьому сприяла певна ізоляція гірських поселень). Кахлярство Північно-Західної Галичини перебувало під впливом мистецтва ренесансної Європи. Про кахлярське мистецтво Закарпаття немає достатньої кількості матеріалу, однак відомо, що тут вироблялися два тип кахель: «вогневі» та обличкувальні.
▲У першій половині XIX століття під впливом фабричної промисловості кахлярство почало поступово занепадати. Введення системи центрального опалення зняло потребу у кахельних печах. З початку XX століття попит на кахлі різко падає. Дещо пізніше вони стають предметом суто наукового інтересу<ref>
== Галерея ==
| |||