Гірс Микола Карлович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
G.Tuono (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 43:
Народився поблизу [[Радивилів|Радзивилова]] — нині це місто Радивилів [[Рівненська область|Рівненської області]] ([[Україна]]). Ймовірно, на одному із маєтків, розташованих на хуторі за містом, у напрямку села [[Крупець]], де жили заможні чиновники. Батько Миколи, Карл Карлович (Карл-Фердинанд) (1777—1835) мав шведське коріння, працював у Радивилові поштмейстером. Посада ця вважалася престижною, адже йшлося про керівника поштової установи при кордоні імперії, хоча й не давала відповідного статку. Інтерес до прикордонної служби виявився спадковим: дід, який жив у 1748—1805 роках, з 1800-го очолював Гродненську прикордонну митницю, мав чин надвірного радника. Із семи його синів четверо зробили вдалу кар'єру. Серед них і Карл.
Одружившись із Ганною Петрівною Літке, він мав троє синів. Микола був середульшим. А старший, [[Гірс Олександр Карлович|Олександр Карлович]], дослужився до сенатора (1874), працював товаришем (заступником) міністра фінансів, удостоївся високого дворянського титулу «дійсний таємний радник» (1879). Федір Карлович, теж дійсний таємний радник, під кінець віку став президентом Євангелістсько-лютеранської консисторії (1891), його син Олексій був київським, згодом мінським, а ще через кілька років, аж до переломного 1917-го, — нижньогородським губернатором. Ось така була впливова родина. До цього можна додати, що Олександр Карлович Гірс одружився з Олександрою Іванівною Буніною (1826—1867). Її молодша сестра Марія стала бабусею відомого географа Петра Семенова-Тянь-Шанського, ще менша Анна славилася як поетеса, яку високо цінував історик і письменник Микола Карамзін, а імператриця Єлизавета подарувала їй золоту ліру, обсипану
Його дипломатична служба проходила в основному за кордоном: молодший [[драгоман]] при консульстві в Яссах, секретар місії в Константинополі, директор канцелярії повноважного комісара в князівствах Молдавії й Валахії, генеральний консул у Єгипті. У 1863 році Гірса призначають надзвичайним посланником у ранзі повноважного міністра в [[Тегеран]], а з 1872 року служив при дворі короля Шведського й Норвезького. За ці роки він виріс від титулярного радника до таємного. Він уміло відстоював інтереси своєї країни на міжнародній арені, і це не залишилося непоміченим. У 1875 році Миколу Карловича посилають у той же департамент, де починав свою кар'єру, але цього разу — його керуючим. Водночас він — товариш (заступник) міністра закордонних справ.
| |||