Гончар Овсій Іванович: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Немає опису редагування
== Життєпис ==
 
Овсій Іванович активно підтримав революційні події 1917 року в Україні. 6 квітня 1917 року Овсій заснував у своїй хаті (с. [[Мотовилівка (Фастівський район)|Казенна Мотовилівка]]) організував читальню «[[Просвіта|ПросвітуПросвіти]]» ім. Бориса Грінченка, яку очолив місцевий священик о. Ігор Давиденко, а в своїй хаті О. Гончар організував просвітянську читальню. Був дуже освіченою людиною і тому того ж 1917 року Генеральним Секретаріатом [[Центральна Рада|Центральної Ради]] був призначений головою Васильківської повітової земельної управи. У 1918 році членами «Просвіти» були понад 90 місцевих мешканців, а очолював її 17-річний брат Овсія — Терентій Іванович Гончар. З приходом більшовиків 1919 року читальня була ними розграбована та спалена, забрана худоба. Але особливо важкою втратою для Овсія була загибель меншого брата Терентія у [[Боярка|Боярці]], якого, як очільника «Просвіти», закатували червоноармійці.
 
Одним із перших взявся творити відділи [[Вільне козацтво|Вільного козацтва]] на [[Київська губернія|Київщині]]. Саме вони пізніше стали основою війська УНР у Мотовилівському краї. Коли у лютому 1919 року у краї почала встановлюватися більшовицька влада, під псевдонімом організував у березні-квітні 1919 року гучне масове повстання в повіті на теренах [[Фастівський повіт|Фастівщини]] іта [[Васильківський повіт|Васильківщини]], прийнявши назву отамана Бурлаки. Узгоджував свої дії з [[отаман Зелений|отаманом Зеленим]] та отримував від нього підтримку.
 
8-10 квітня [[1919]] року разом з отаманами [[Струк Ілько Тимофійович|Струком]] та [[Терпило Данило Ількович|Зеленим]] здійснював керівництво [[Куренівське повстання|Куренівським повстанням]] проти більшовиків. Тоді повстанцям удалося на короткий час оволодіти [[Київ|Києвом]] та значною мірою паралізувати більшовицькі структури на Київщині.
 
Як організатор [[Васильківське повстання 1919|Васильківського повстання]] (навеснів ніч на 28 березня [[1919]] року), до якого приєдналися селяни [[Борова (Фастівський район)|Борової]], [[Велика Мотовилівка|Панської Мотовилівки]], [[Мотовилівка (Фастівський район)|Казенної Мотовилівки]], [[Оленівка (Фастівський район)|Оленівки]], [[Мар'янівка (Васильківський район)|Мар'янівки]], [[Руликів|Руликова]], [[Барахти|Барахтів]], [[Глеваха|Глевахи]], [[Велика Вільшанка|Великої Вільшанки]], [[Яцьки|Яцьків]], [[Митниця (Васильківський район)|Митниці]], [[Крушинка|Крушинки]] та інших сіл повіту, виявив себе вмілим військовим та пропагандистським керівником. Кількість вояків його загону нараховувала в окремі періоди до 8000 осіб. ТількиПовстанці розпочали наступ на Київ. Дійшли до Глевахи, за яку точився особливо запеклий бій. Із перемінним успіхом отаман Бурлака продовжував відчайдушну боротьбу до літа 1919 року, аж доки не підійшла об’єднана Українська армія. 8-а галицька бригада за допомогою місцевих козаків-повстанців вибила ворога з Василькова, Глевахи, Боярки і, врешті, 30 серпня увійшла до Києва. Лише зняті з фронту додаткові регулярні червоноармійськібільшовицькі підрозділи змогли увосени 1919 році розсіяти його козаків та на нетривалий час поновити відносний контроль над землями Фастівщини та Васильківщини.
 
У 1921 році був арештований та вивезений до [[Харків|харківської]] в'язниці на [[Холодна_гора_(місцевість)|Холодній Горі]]. Засуджений до смерті 9 березня 1921 року. Очолював трійку [[Балицький Всеволод Аполлонович|В. Балицький]]. З в'язниці втік, але незабаром загинув у перестрілці.