Християнське богослужіння: відмінності між версіями

== Апостольське християнське богослужіння ==

 

Апостольське богослужіння було точним відтворенням Таємної вечері, яка у свою чергу генетично пов’язана з ритуальною юдейською трапезою. Навіть називалося це “хлібопереломленням” або “агапою” (буквально “вечерею любові”). І таким чином, власне Євхаристія була включена в загальну трапезу. По ходу її здійснювалося благословення і переломлення хліба, а потім передавали по колу чашу з вином. Яка-небудь обрядова обстановка і літургійний чин, природно, були відсутні. Не було навіть престолу (жертовника) і учасники возлежали навколо звичайного столу, як це зображає фреска “Переломлення хліба” з римських катакомб святі Пріскилли (рубіж I і II ст.). Прот. Гористий описує її так: “За напівкруглим столом возлежать шість учасників вечері, а праворуч столу поміщається бородатий чоловік, переломлюючий хліб. У його ніг стоїть чаша і два блюда: одне - з двома рибами, інше ж - з п’ятьма хлібами.” Вся агапа проходила в звичайному тріклінії. Віруючі отримували хліб з рук предстоятеля прямо в свої руки, а потім поочереді відпивали з чаші<ref>Никольский К., прот.  Руководство к изучению Богослужения Православной Церкви. – К., 2005. – 328 с.</ref>.

 

Із-за цієї нерозвиненості обряду, основне місце в богослужінні займала проповідь (як зараз у протестантів). Апостолові Якову навіть доводилося боротися з балакучими проповідниками. В зв’язку з цим доречно пригадати і інший епізод, що відноситься до 58 р. Повертаючись зі своєї III подорожі, апостол Павло зупиняється в Тріаді. Шляховий журнал місії так розповідає про це:<blockquote>“У перший же день тижня, коли учні зібралися для переломлення хліба, Павло розмовляв з ними і продовжував слово до опівночі. У світлиці де ми зібралися були досить світильників. Під час тривалої бесіди Павлової, один хлопець, на ім’ям Євтих, що сидів на вікні, занурився в глибокий сон, і похитнув сонний впав вниз з третього поверху... Павло, зійшов схилився до нього і обійнявши, сказав: не турбуйтеся; бо душа його в нім. Повернувшись же, переломив хліб і скуштувавши, розмовляв навіть до світанку, і потім вийшов” (Дій. 10, 7-11).</blockquote>З цього запису ми дізнаємося досить багато подробиць: Богослужіння відбувається вночі. “У перший же день тижня”, тобто в ніч на воскресінні.

 

У цьому кардинальна відмінність християнства від всіх інших вчень, наприклад від [[Буддизм|буддизму]]. [[Будда]] рятує від незнання і рятує своїм вченням. [[Христос]] рятує від [[Смерть|смерті]] і рятує Своїм хрестом. Отже Павло говорив, звичайно не про вчення, а про спокутний хресний подвиг, продовженням якого є Євхаристія. Адже тільки через Євхаристію ми залучаємося до Спасителя і Його перемога над гріхом і смертю стає нашою. Євхаристійні бесіди ап. Павла - це абсолютно особливе літургійне богослів’я. Досить нагадати його знамениту доксологічну формулу, яка увійшла у всі наступні літургії аж до наших днів: “Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця і причастя святого Духу...” (2 Кори. 13, 13). (Адже це сказано за три століття до формування тиринітарного догмату). [[Павло (апостол)|Ап. Павло]] в своїй проповіді серед язичників що відірвався від синагогальних стереотипів вже іменує свої збори екклесія (тобто “Церква”). Саме з апостола Павла починає розвиватися християнське богослужіння I століття.

 

Перш за все саме з Павла йде традиція читання в Церкві апостольських послань до цього, очевидно, читали тільки пророцтва. Павло вже в першому своєму листі до Фесалонікійців (51 р.) просить: “Заклинаю вас Господом прочитати це послання всім святим братам” (1 Фес. 5, 27). До Колосян: “Коли це послання прочитане буде у вас, то розпорядитеся, щоб воно було прочитане і в Лаодикійській церкві; а то, яке з Лаодикії, прочитайте і ви.” (Кол. 14, 16).

 

Далі Павло відзначає, що в його Церквах вже розвивається якась гімнографія:

 

Цю пісню ми не використовуємо, а католики співають її у себе на Утрені.

 

Цей духовний дар був отриманий в день П’ятидесятниці і використовувся тільки в богослужбових зібраннях. Саме у цій площині його і слід розглядати а не як надприродні перекладацькі здібності. Інакше навіщо б потрібний був апостолу Петру грецький перекладач Марк?. Апостол Павло володів цим даром, але застерігав від зловживання ним (1 Кори. 14, 10).

 

== Богослужіння II століття ==

 

Мабуть саме поняття про християнський храм було відсутнє в апостольській спадщині. Богові служили “в дусі і істині”, а “храмом” вважалося само тіло християнина: “Хіба ви не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас?” (1 Кори. 3, 16;). Першу згадку про храм ми зустрічаємо тільки в 201 р., коли Ефесський християнський храм був зруйнований повінню. Отже, впродовж всього II століття храмів ще не було, і храмове богослужіння розвинутися не могло.

 

На Сході Євхаристію як і раніше здійснювали в домашніх тріклініях. Це були парадні їдальні для гостей - великі загальні зали іноді з колонами в дальніх частинах. Єдиним нововведенням тут був особливий престол, який греки називали “трапеза”, а римляни - “алтарія”. Учасники божественної трапези вже не лежали оскільки їх було дуже багато, а сиділи на лавах. за їх спинами тіснилися оголошені, а потім виходили у внутрішній дворик - перистиль. Найбільше, що ми можемо знайти в II столітті - це молитовні будинки, які належали приватним власникам і нічим не виділялися серед останніх. ???Голубцов

 

Із найстаріших літургійних документів довідуємося, що вірні збираючись на літургію, приносили зі собою хліб і вино і жертвували їх Богові. Частина з тих жертвованих приносів служила для літргійних цілей, це як євхаристійні дари, а решту використовували для вечері любові або так звані [[Агапе|агапи]].

 

Текст Діянь апостолів (20, 7-11), що розповідає про події в Троаді, подає більші подробиці про збори для переломлення хліба й про час цих зборів. Першого ж дня тижня, коли учні зібралися для переломлення хліба, Павло, бажаючи відійти наступного дня, бесідував з ними й говорив до опівночі. У кімнаті, де ми зібралися, було багато світильників. Підчас довгої Павлової бесіди, один юнак, на ім’я Євтихій, міцно заснув, і, хитнувшись сонний, упав додолу з третього поверху, і його підняли мертвим. Зійшовши Павло, ліг на нього й, обнявши його, сказав: “Не турбуйтеся, бо душа його в ньому”. Увійшовши й переломивши хліб і споживши, бесідував довго, аж до світанку, і потім відійшов”. Без сумніву, тут мова йде про Агапу, яка відбувалася в неділю ввечері, мала науки (бесіди) Апостола й закінчилася Святою Євхаристією перед світанком.

 

Щоб краще зрозуміти першохристиянську літургію слід звернути увагу, що в кінці обох літургій, описаних Юстином, диякони відносять хліб євхаристії хворим і тим рабам, які не змогли відпроситися на недільну службу. Значить, окрім церковного було і домашнє причащання.

 

Згодом, в XII столітті, католики почнуть причащати мирян під одним виглядом, тобто тільки Тілом. І до цих пір практикують цей спосіб хоча на особисте прохання можуть і умочити облатку у вино. Це стало можливим тому, що звичай причащатися по будинках утримався на заході до X століття. Але і на Сході під час гонінь Св. Хліб тримали в будинках і щодня причащалися, готуючи себе до мучеництва. Після епохи гонінь звичай цей почав відмирати. Але св. Василь Великий ще пише, що “Всі ченці, що живуть в пустелях, де немає ієрея, зберігають причастя в будинку і самі себе причащають. А в Олександрії і в Єгипті і кожен хрещений мирянин має у себе причастя в будинку і сам себе причащає, коли захоче”. Це були рецедиви загального “царственого священства” Народу Божого, які дійшли до IV століття від Апостольського часу.

 

В II столітті був дивовижний звичай спілкування євхаристії між Церквами. Правда, Лаодикийський Собор 170 р., з приводу гонінь імператора Марка Аврелія, заборонив його 14-м каноном і ухвалив, що навіть “в свято Великодня не посилати Св. Дари в інші Церкви у вигляді благословення”. Але після закінчення гонінь звичай воскрес, бо чи можна уявити собі зворушливіший вираз вселенськості і соборності Церкви? І на початку V століття єп. Павло Ноланський пише Блаженному Августину: “Ми просимо тебе прийняти хліб, який ми послали тобі на знак однодумності”.

 

Про встановлення таїнства Євхаристії на Тайній Вечері розповідають перші три євангелисти: Матфей (26, 17-21; 23, 26-88), Марк (14, 12-18; 22-24) та Лука (22, 7-20). Вони свідчать, що Таїнство звершене під час пасхальної вечері. Але євангелист Іоан пише, що іудейська пасха була в наступний день після Тайної Вечері (Ін. 13, 1-2; 19, 14, 31). Такі відомі літургісти та богослови як проф. М. Успенський і проф. Д. Богдашевський вважають Тайну Вечерю пасхальною іудейською трапезою. При співпадінні першого дня опрісноків (15 нісана) з суботою пасха в часи життя Спасителя не мала переваги над суботою. Цей закон вступав у силу в п’ятницю увечері, і тому не допускалось заколювати пасхальне ягня 14 нісана увечері, якщо 14 нісана припадало на п’ятницю. Воно переносилось на попередній вечір, тобто на 13 нісана (єп. Касіан). Євангелисти однаково говорять про розп’яття Ісуса Христа в п’ятницю (Мф. 27, 62; Мк. 15, 42; Лк. 24, 54-56; Ін. 19, 42) і, як прибавляє єв. Іоан Богослов, “та субота була день великий” (19, 31), бо нею починалась неділя опрісноків. З цього можна зробити висновок, що “заколення пасхального ягняти в рік Страстей необхідно було звершити не в п’ятницю 14-го, а в четвер 13-го нісана. При цьому передання регламентувало саме заколення, а не споживання. Споживання ж могло мати місце як і в день заколення, так і в наступний день, тобто 14 нісана. Тому члени синедріона могли споживати пасху 14 нісана, що погоджується зі словами св. єв. Іоана (18, 28). Але Господь знав про Свою смерть 14 нісана і міг звершити Тайну Вечерю на добу раніше. Для створення уяви про хід Тайної Вечері необхідно розглянути ритуал старозавітної пасхи. Ось її короткий опис. При настанні сзята господар або старший член сім’і заколював пасхальне ягня, роздавав його присутнім і розповідав історію встановлення пасхи. При цьому він промовляв псалми 113 - 118, що складали так званий галлел або молитву хвали та подяки<ref>Голубцов А. П. Из чтений по церковной археологии. Литургика. – М., 1996. – 286 с.</ref>. Під час першої та другої чаші прочитувались перші два псалми, які прославляли велич та силу Єгови, що була виявлена у визволенні євреїв з полону. Перед 2 - ю чашею глава сім’і у відповідь на запитання сина, чим ця ніч відрізняється від інших ночей, роз’яснював, згідно з книгою Виходу (12, 26), ціль і значення вечері, згадував визволення євреїв з рабства єгипетського. При споживанні 3 - ї чаші промовлялись інші псалми (115 - 118 ), в яких виражалась подяка Богу за допомогу і спасіння від бід і вміщувалась подячна пісня Месії за визволення Його від смерті. Промовивши слова останньго псалма: “благословенний, хто йде в ім’я Господнє” (Пс. 117, 26), господар брав 4 - ту чашу з вином і промовляв над нею молитву, в якій від усієї своєї родини прославляв і дякував Бога за дари Його благості в таких, приблизно, виразах: “Благословенний Ти, Господи Боже наш, Цар світу, що даєш хліб від землі”, або “Благословенний Ти, Господи Боже наш, що створив лозу виноградну”; потім пив з чаші сам і те ж робили й інші учасники вечері <ref>Киприан Керн, архим. Литургика. – М., 1997. – 218 с.</ref>.           

 

Крім того, оскільки в катакомбах не було комах, то не було і потреби покривати від них Св. Дари. Тому у католиків немає ні покривців, ні звіздіці, ні ріпід. Немає і окремого жертовника, оскільки все здійснювалося на саркофагу (майбутньому престолі). Тому і сам престол у них кам’яний, а у нас - дерев’яний (оскільки семантично це - обідній стіл).

 

Зрозуміло, що поява спеціальних християнських храмів привела до швидкого розвитку богослужіння і перш за все Літургії. Цьому сприяла ще одна обставина:

 

Нагадаю, що відношення до причащання було абсолютно іншим і всі вірні причащалися за кожною Літургією. Тому і вважали себе християнами, що в них щодня поновлювався Христос і будував з них Своє Тіло - Церкву. Отже, епоха євхаристії продовжувалася. І лише це тотальне евхаристіне життя може нам пояснити перемогу Церкви в період “Великих гонінь” III століття.

 

Подивимося тепер, як здійснювалася сама Літургія, тобто продовжимо читання 57-го розділу II книги “Апостольських ухвал”:

 

Цей порядок в головних своїх елементах схожий з тим, який описував в II столітті мч. Іустин Філософ. Перед нами все та ж Апостольська Літургія. Але наш свідок, що ревниво зберігає святиню від “невіруючих і необізнаних” умовчав про саме цікаве для нас: про молитву Євхаристії. На щастя, ми можемо знайти цю молитву в “Апостольському Переданні” Іполита Римського.

 

Ми вже говорили, що цей якнайдавніша літургіко-канонічна пам’ятка (бл. 220 р.) по жанру складає собою найраніший церковний устав або так звану пра-сакраментарій. Він складається з 43-х розділів-канонів, що стисло висловлюють правила присвячення і обрядові норми Римської Церкви почала III століття. Але в “Пролозі” св. Іполита говорить, що фіксує не просто традиції і звичаї, а Передання Церкви, яке Дух Святий дарує “непохитно віруючим”, наставляючи їх на всяку істину. У цьому розумінні Передання, як одкровення Боже, він слідує своєму великому вчителеві Іринею Ліонському. Текст молитов може і мінятися з часом, але Дух благодаті і істини, який їх пронизує незмінний і сьогодні ми в цьому переконуємося.

 

Як ми побачимо далі, ці три частини плюс Sanktus містяться у всіх подальших канонах Євхаристій.

 

Як ми вже згудували “Testamentum” “Заповіт” - це сирійська пам’ятка кінця III століття. Його унікальність в тому, що він дає докладний виклад чину Літургії вірних, повідомляє текст всіх її молитов і описує всю дію. Чому не описана Літургія огоголошених? Тому що з попередніх розділів виявляється, що Літургія “Заповіту” є продовженням “передсвітанкових зборів” (Утрені). Наставивши оголошених читанням і повчанням, єпископ відпускав їх з особливою молитвою і починав Літургію для вірних. З тексту видно, що вона складається з 5-ти частин.

 

Свт. Діонісій еп. Александрійський пише папі Римському Ксисту, що в його Церкві не допускається жінкам під час місячного очищення підходити до престолу для прийняття Св. Тайн. Отже, в інші дні вони (як і чоловіки) причащалися на самому престолі. До такого ступеня живі ще були традиції “царственого священства” народу Божого.

 

В III столітті чин Євхаристії мало відрізнявся від практики II ст. Як і Ориген, представник Александрійської школи, так і Святий Кипріан Карфагенський, представник північної Африки, в численних своїх творах зазначають ті самі основні моменти чину, які відомі нам і з творів письменників II ст. Той самий поділ Богослужіння на підготовче (проскомідія), повчальне (для оголошених - читання Святого Письма, повчання, моління) та євхаристичне.