Апартеїд: відмінності між версіями

* [[11 лютого]] [[1990]] — борця проти апартеїду Нельсона Манделу було звільнено з в'язниці Віктор-Ферстер-Паарл (що за 70  км на північний схід від [[Кейптаун]]а) після 27-річного політичного ув'язнення.

* [[1992]] — 68,6 % білих африканців на референдумі підтвердили курс країни на демократію.

У 19 ст. Британська колоніальна адміністрація ввела систему т. &nbsp;зв. Пропускних законів в [[Капська колонія|Капській колонії]] і колонії Наталь.<ref name="countrystudies-15">{{cite web |url=http://countrystudies.us/south-africa/15.htm |title=Africans and Industrialization |accessdate=2008-07-14 |author=U.S. Library of Congress |last= |first= |authorlink= |coauthors= |date= |work= |publisher=US Federal Research Division of the Library of Congress |pages= |language= |doi= |archiveurl= |archivedate= |quote=}}</ref><ref name="wcupa-his311">{{cite web|url=http://courses.wcupa.edu/jones/his311/lectures/22sa-boe.htm|title=HIS 311 Lecture on Southern Africa 1800–1875|accessdate=2008-07-14|author=Jim Jones|year=2002|publisher=West Chester University of Pennsylvania|archiveurl=http://www.webcitation.org/6HZtIA8SJ|archivedate=2013-06-23}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.ccds.charlotte.nc.us/History/Africa/04/Jsmith/Jsmith.htm|title=Pass Laws|accessdate=2008-07-14|author=Jessica Smith|date=|publisher=Charlotte Country Day School|deadurl=404}}</ref>

Виборчий та Балотувальний Акт [[1892]]&nbsp;р. встановлював фінансовий і освітній ценз для чорних виборців [9], а Натальська Законодавча Асамблея у [[1894]]&nbsp;р. ухвалила Білль, що позбавляв індіанців права голосу.<ref>Gish, Steven (2000). ''Alfred B. Xuma: African, American, South African.'' New York University Press. p. 8.</ref><ref>Hoiberg, Dale; Ramchandani, Indu (2000). ''Students' Britannica India, Volumes 1-5.'' Popular Prakashan. p. 142.</ref>. У [[1905]] році Загальний Білль з регуляції пропусків відмовив чорношкірим у голосування загалом, обмежив їх ареал пропускних територій і встановив горезвісну систему пропусків <ref>Allen, John (2005). ''Apartheid South Africa: An Insider's Overview of the Origin And Effects of Separate Development.'' iUniverse. p. xi.</ref>. Потім послідували Азіатський Реєстраційний Акт ([[1906]]), який вимагав від всіх індійців зареєструватися і пред'являти пропуски <ref>Nojeim, Michael J. (2004). ''Gandhi and King: the power of nonviolent resistance.'' Greenwood Publishing Group. p. 127.</ref>, Південно-Африканський Акт ([[1910]]), що надавав виборчі права білим, надаючи їм повний політичний контроль над усіма іншими расовими групами і позбавляв права чорношкірим сидіти у парламенті,<ref name=l68>Leach, Graham (1986). ''South Africa: no easy path to peace.'' Routledge. p. 68.</ref> Акт про осілість (''Native Land Act'')([[1913]]), які забороняв усіх чорношкірим, за винятком тих, що в Капській провінції, купувати землі за межами резервацій,<ref name=l68/> ,<ref>Tankard, Keith (May 9, 2004)</ref>. Білль поселенців у міських територіях ([[1918]]), що визначав для чорношкірих певні місця для проживання («локації»),<ref>Tankard, Keith (May 9, 2004). [http://www.knowledge4africa.com/worldhistory/proto-apartheid09.htm Chapter 9 The Natives (Urban Areas) Act]. Rhodes University. knowledge4africa.com.</ref> Міський Акт ([[1923]]), який встановлював сеґрегацію за місцем проживання і забезпечив дешевоою робочоою силою промисловість під керівництвом білих, Акт про колір в барах ([[1926]]), що запобігання будь-якому чорному мати кваліфіковану професію, Акт про місцеве самоврядування ([[1927]]), що зробив Британську корону, а не вождів, вищою главою у всіх африканських справах,<ref>Baroness Young&nbsp;— Minister of State, Foreign and Commonwealth Office (July 4, 1986). [http://hansard.millbanksystems.com/lords/1986/jul/04/south-africa#S5LV0477P0_19860704_HOL_99 South Africa House of Lords Debate vol 477 cc1159-250]. Hansard.</ref> Акт батьківщини і довіри ([[1936]]), який доповнював Акт про осілість і землю (1913), і в тому ж році Акт про представництво корінних жителів, який вилучав попередніх чорних виборців з списку виборців у Капській провінції.<ref>[http://www.sahistory.org.za/pages/chronology/thisday/representation-of-natives-act.htm The Representation of Natives Act]. sahistory.org.</ref>. Одні з перших складових узаконення сеґрегації були ухвалені урядом [[Смутс Ян|Яна Смутса]], який очолював Об'єднану партію. Це був Біль про азіатське землекористування ([[1946]]), який забороняв будь-який подальший продаж землі індійцям<ref>{{cite web|url=http://www.anc.org.za/ancdocs/history/congress/passive.html|title=Indian Passive Resistance in South Africa, 1946–1948|first=E.S.|last=Reddy|deadurl=404}}</ref>.

Уряд Об'єднаної партії Яна Смутса почав відходити від жорсткого дотримання законів сегрегації <ref>Ambrosio, Thomas (2002). ''Ethnic identity groups and U.S. foreign policy.'' Greenwood Publishing Group. p. 56-57.</ref>. Через побоювання расової асиміляції парламент створив комісію Сауера для розслідування наслідків діяльності політики Об'єднаної Партії. Комісія прийшла до висновку, що інтеграція призведе до «втрати ідентичності» для всіх расових груп.

У [[1950]]&nbsp;р., Д. Малан оголосив про намір Національної Партії створити Департамент Кольорових справ <ref>Van der Ross, R. E.; Marais, Johannes Stephanus (1986). ''The rise and decline of apartheid: a study of political movements among the Coloured people of South Africa, 1880—1985.'' Tafelberg. p. 255.</ref>. Йоган Джерардус Стрійдом наступник Малана на посаді прем'єр-міністра, зажадав позбавити права голосу чорних і кольорових жителів Капській провінції. Попередній уряд першим представив Білль про роздільне представництво виборців у парламенті у [[1951]] році, однак група з чотирьох виборців, Г. Гарріса, В.&nbsp;Д.&nbsp;Франкліна, В.Д Коллінза і Едгара Діна оскаржила його дії в суді за підтримки Об'єднаної партії.<ref>Davis, Dennis; Le Roux, Michelle (2009). ''Precedent & Possibility: The (Ab)use of Law in South Africa.'' Juta and Company Limited. p. 20. ISBN 978-1-77013-022-7.</ref> Верховний суд Капської провінції залишив у силі дію закону, але апеляційний суд скасував його, оголосивши акт недійсним, оскільки дві третини голосів у спільному засіданні обох палат парламенту необхідно для того, щоб змінити усталені положення Конституції.<ref>Richmond, Anthony H. (1955). ''The colour problem: a study of racial relations.'' Penguin Books. p. 332.</ref> Тоді уряд вніс Білль про Високий суду парламенту (1952), який давав парламенту право скасовувати рішення суду <ref>Hatch, John Charles (1965). ''A history of post-war Africa.'' Praeger. p. 213.</ref>. Верховний суд Капської провінції і Апеляційний суд оголосили цей акт теж недійсним <ref>Witz, Leslie (2003). ''Apartheid's festival: contesting South Africa's national pasts.'' Indiana University Press. p. 134.</ref>.

У [[1955]] році уряд Стрійдома збільшив кількість суддів порівняно з Апеляційним судом з 5 до 11, і призначив пронаціоналістичних суддів <ref>Wilson, Monica Hunter; Thompson, Leonard Monteath (1969). ''The Oxford history of South Africa, Volume 2.'' Oxford University Press. p. 405.</ref>. У тому ж році вони запровадили Закон про Сенат, який збільшив сенат з 49 до 89 місць.<ref>«South Africa official yearbook.» (1991). South African State Department of Information. p. 18.</ref>. Вийшло так, що Національна партія отримала 77 місць <ref>Muller, C. F. J. (1975). ''Five hundred years: a history of South Africa‎.'' Academica. p. 430.</ref>. Парламент у [[1956]] році на своїй сесії прийняв Білль про роздільне представництво виборців у парламенті, який відділяв кольорових виборців від загальних виборців у Кейпі. Був сформований новий спеціальний список виборців для кольорових <ref>Mountain, Alan (2003). ''The first people of the Cape: a look at their history and the impact of colonialism on the Cape's indigenous people.'' New Africa Books. p. 72.</ref> Відразу ж після цього голосування Сенат був відновлений до свого початкового розміру. Акт сенату було оскаржено у Верховному суді, але Апеляційний суд, в якому були пронаціоналістичні судді, посаджені урядом, відхилив скаргу опозиції і підтримав Акт сенату, а також Закон про видалення кольорових виборців.<ref>Du Pre, R H. (1994). ''Separate but Unequal&nbsp;— The 'Coloured' People of South Africa&nbsp;— A Political History.'' Jonathan Ball Publishers, Johannesburg. p. 134—139.</ref>

Територіальне відмежування не було новацією. Наприклад, у дев'ятнадцятому столітті були створені т.&nbsp;зв. «резервації» під британським правлінням. В епоху апартеїду 13&nbsp;% землі були відведені для чорних гомлендів, що можна вважати відносно невеликим обсягом порівняно із загальною чисельністю населення, і в цілому ці землі були економічно непродуктивними районами країни. Комісія Томлінсона (1954) виправдала апартеїд і систему батьківщин, проте заявила про необхідність додаткових ділянок землі, які повинні бути надані гомлендам, але ці рекомендації не були виконані.

Зрештою, 10 гомлендів (бантустанів) були розподілені для різних етнічних груп: Лебова (Північні сото, також відомий як Педі), Кваква (Південне сото), Бопутатсвана ([[Тсвана]]), Квазулу ([[Зулуси]]), Кангване ([[Свазі]]), Транскей і Сіскей ([[Коса]]) , Ґазанкулу ([[Тсонга]]), Венда ([[Венда]]) і Квандебеле ([[Ндебеле]]). Чотири з них здобули незалежність (у [[1976]] році Транскей, Бопутатсвана в [[1977]] році, Венда в [[1979]] році, і Сіско в [[1981]]&nbsp;р.), хоча вони ніколи не були визнані в будь-якій іншій країні.

У 1960-х, 1970-х і на початку 1980-х років, уряд проводить політику переселення, щоб змусити людей перейти на відведені їм «етнічні райони». За деякими даними, три з половиною мільйона людей були змушені переселитися в цей період. Під депортації підпадали люди, що підпалади під програму «очищення» переселення зі старих будинків, наймити на фермах білих, жителі так званих «чорних плям», чорноземних районів, навколо яких були ферми білих, члени родин працівників, що проживали в селищах поруч з гомлендами, і «"додаткові люди з міських районів, у тому числі тисячі людей із Західної Капської провінції (яка була оголошена «районом з переважаючою більшістю кольорових робітників» <ref name="clp">{{Cite journal |last=Western |first=J |title=A divided city: Cape Town |journal=Political Geography |volume=21 |pages=711–716 |date=June 2002 |doi=10.1016/S0962-6298(02)00016-1|issue = 5 |postscript=<!--None-->}}</ref>)). Вони були переселені в Транскей і Сіскей . Найгучніша примусова депортація 1950-х років відбулася в Йоганнесбурзі, коли 60 тисяч людей були переміщені в нове селищі Совето <ref>{{cite web|title=From the Western Areas to Soweto: forced removals|url=http://www.sahistory.org.za/pages/places/villages/gauteng/soweto/history3.htm|accessdate=2008-01-07|archiveurl=http://www.webcitation.org/6HZtLKr1P|archivedate=2013-06-23}}</ref><ref name="timeSophia">{{Cite news |title=Toby Street Blues|newspaper=[[Time Magazine]] |date=21 February 1955 |url=http://www.time.com/time/magazine/article/0,9171,892971,00.html |postscript=<!--None-->}}</ref>

До 1955&nbsp;р. Софіатаун був одним із небагатьох міських районах, де чорношкірим дозволялося володіти землею, і в ньому поступово поставали багаторасові нетрі. По мірі зростання промисловості в Йоганнесбурзі, ріс і Софіатаун, який став місцем перебування чорної робочої сили і до того ж це було зручно через близькість до міста. Він також міг похвалитися єдиним в Йоганнесбурзі басейном лише для чорношкірих дітей <ref name="pool">{{cite book|last=Mandela|first=Nelson|year= |title= |page=179}}</ref>. Будучи одним з найстаріших чорних поселень в Йоганнесбурзі, Софіатаун мав символічне значення для 50 000 чорних, тому що зберігав їх динамізм і унікальну культуру. Незважаючи на рішучий протест [[Африканський національний конгрес|АНК]] і пропагандистську кампанію у всьому світі, знищення Софіатауну розпочалося [[9 лютого]] [[1955]]&nbsp;р. згідно з Програмою Очищення Західних територій.

На світанку важко озброєні поліцейські увійшли у Софіатаун, щоб змусити жителів покинути свої оселі і завантажити свої речі на урядові вантажівки. Жителів були доставлені на велику ділянку землі, на 19 &nbsp;км від центру міста, відомого як Медоулендс. Медоулендс став частиною нового запланованим чорним містом, що було назване Совето. Нетрі Софіатауну були знищені бульдозерами, а на його місці було побудоване нове передмістя для білих Triomf (Тріумф). Такі заходи примусового переміщення та знищення чорних поселень повторювалася протягом найближчих кількох років, і не тільки для людей африканського походження. Примусові висилки з таких областях, як Като Манор (Мхумбане), в [[Дурбан]]і і Шостий округ в Кейптауні, з яких 55 000 кольорових і індійців змушені були переїхати в нові селища, що на Капській рівнині. Ці заходи здійснювалися в рамках Акту про етнічні райони від 1950 року. Зрештою, майже 600 000 кольорових, індійців та китайців були переселені через цей Акт. Близько 40 000 білих були змушені покинути свої будинки, коли земля була передана від «білої Південної Африки» чорним бантустанам.

Чорношкірим було заборонено вести бізнес або займатися професійною діяльністю в тих областях, які позначені як «біла Південна Африки», без відповідного дозволу. Вони повинні були переїхати в чорні «гомленди» і створювати підприємства і працювати лише там. Транспорт і громадські місця були розділені за расовим принципом. «Чорні» автобуси зупинилися на «чорних» автобусних зупинках, а «білі»&nbsp;— на «білих». Потяги, лікарні і машин швидкої допомоги також підпадали під сеґрегацію <ref>On apartheid transport see Pirie, G.H. Travelling under apartheid. In D M Smith (ed.), ''The Apartheid City and Beyond: Urbanisation and Social Change in South Africa.'' Routledge, London (1992), pp. 172—181.</ref> Через нечисельність білих пацієнтів і той факт, що білі лікарі воліли працювати в білих лікарнях, умови у білих лікарнях були набагато кращі, ніж у переповнених лікарнях для чорних.<ref name="hospital">[http://www.doh.gov.za/docs/policy/framewrk/chap01.html Health Sector Strategic Framework 1999–2004 1999—2004&nbsp;— Background], Department of Health, 2004, accessed 8 November 2006</ref>. Чорношкірі були виключені з житлових і робочих територій для білих, якщо вони не мали пропусків ''dompas'' («пропуск для тупих»). Тільки з чорношкірі «10 категорії» (ті, які мігрували в міста до Другої світової війни) були виключені з цього дискримінаційного списку. Пропуск видавався тільки із затвердженими роботи. Дружина і діти повинні були залишатися в чорному бантустані. Пропуск видавався на один судовий район (як правило, одне місто). Будучи без дійсного пропуску особа підлягала арешту і засуджувалася як нелегальний мігрант. Це часто супроводжувалося депортацією у гомленд людини та переслідуванням роботодавця, що наймав нелегальних мігрантів. Поліція патрулювала білі райони, щоб оточити чорношкірих нелегалів без пропуску. Чорношкірим не дозволяли працевлаштовувати білих у «білій Південній Африці».

Колоніалізм і апартеїд справили великий вплив на становище жінок, оскільки вони страждали від расової та гендерної дискримінації. Пригнічення африканських жінок відрізнялося від дискримінації відносно чоловіків. Вони мали дуже незначні юридичні права, а то й взагалі їх не мали, не мали доступу до освіти і права володіти власністю.<ref>ANC/FSAW official website, [http://www.anc.org.za/ancdocs/history/women/wcharter.html ''Women's Charter. Adopted at the Founding Conference of the Federation of South African Women. Johannesburg, 17 April 1954'']</ref> Роботу часто було важко знайти, але багато африканських жінок працювали як домашня прислуга або сільськогосподарські працівниці, хоча заробітна плата була дуже низькою, якщо вона існувала.<ref name="d">{{cite book|last=Lapchick|first=Richard E.|coauthors=Stephanie Urdang|year=1982|title=Oppression and Resistance: The Struggle of Women in Southern Africa|publisher=Greenwood Press|pages=48 and 52}}</ref>. Діти страждали від хвороб, викликаних недоїданням і санітарними проблемами, а рівень смертності був високим. Керований рух африканських робітників у країні через Закон Міських уродженців [[1923]] року і пропускний режим, члени сім'ї були розділені одне від одного, оскільки люди зазвичай працювали в міських центрах, а жінки були змушені залишитися у сільській місцевості. Інститут шлюбу та народжуваності <ref name="bern">{{cite book|last=Bernstein|first=Hilda|year=1985|title=For their Triumphs and for their Tears: Women in Apartheid South Africa|publisher=International Defense and Aid Fund for Southern Africa|page=48}}</ref> також контролювалися урядом проапартеїдською Нідерландською реформатською церквою, що намагалися обмежити народжуваність африканців.

Уряд Національної партії здійснював, поряд з апартеїдом, програму соціального консерватизму. Порнографія <ref>JCW Van Rooyen, Censorship in South Africa (Cape Town: Juta and Co., 1987), 5.</ref>, азартні ігри <ref>Bet and board in the new South Africa. (legalization of gambling could lead to growth of casinos, lotteries)(Brief Article)

The Economist (US)|August 5, 1995</ref> та інші вади суспільства були заборонені. Була заборонена робота в неділю кінотеатрів, магазинів, що торгують алкоголем і більшості інших підприємств <ref>Apartheid mythology and symbolism.

</ref>. [[Аборт]]и <ref name="apfn.org">http://www.apfn.org/THEWINDS/arc_features/racial/safrica5-97.html</ref> [[гомосексуалізм]] <ref>BMJ 2004;329:1415-1416 (18 December), doi:10.1136/bmj.329.7480.1415</ref> та [[статеве виховання]] були обмежені. Аборт був законним тільки у випадку зґвалтування або якщо життя матері перебувало під загрозою.

Телебачення не запроваджувалося аж до [[1976]]&nbsp;р., тому що уряд розглядав його як небезпеку.<ref>{{cite web|url=http://laboratoires.univ-reunion.fr/oracle/documents/217.html|title=Why South Africa’s Television is only Twenty Years Old: Debating Civilisation, 1958-1969|first=Bernard|last=Cros|year=1997|deadurl=404}}</ref> Телебачення також працювало на політичній лінії апартеїду&nbsp;— канал TV1 вів трансляції мовами африкаанс та англійською (орієнтований на білу аудиторію), TV2 -&nbsp;— мовою [[зулу]] і [[коса]] і TV3- мовою [[сото]], [[тсвана]] і [[педі]] (спрямовані на чорну аудиторію), і TV4 показала основному програми для міського чорного населення.

Хоча більшість білих підтримувала політику апартеїду близько 20&nbsp;% виступали проти. Парламентську опозицію зібрали навколо себе Хелен Сузман, Колін Еглін і Гаррі Шварц, які потім сформували Прогресивну федеральну партію. Позапарламентські засоби боротьби в основному практикувала Південно-Африканська комуністична партія і жіноча організація Чорний пояс. Жінки також були залучені в боротьбу на чолі профспілкових організацій і заборонених політичних партій.

Вибори відбулися 26-29 квітня [[1994]] року. Переміг АНК, отримавши підтримку більшості виборців&nbsp;— 63&nbsp;%, Національна партія набрала 21&nbsp;% голосів.