Радянський партизанський рух на території України у часи Другої світової війни: відмінності між версіями

 

Багато загонів майже не проводили бойових операцій, оскільки їм не вистачало зброї та [[Боєприпаси|боєприпасів]], а їсти хотілося і хотілося дочекатися кінця війни. Деякі обмежилися тільки ''постачальними походами''. В одній з доповідей радянському керівництву взимку 1942/43 року про поведінку партизан, правда, не в Україні, а у [[Західна Білорусь|Західній Білорусі]] і про єврейську самооборону, говорилося:

 

Більшість [[Військова операція|військових операцій]] партизан були спрямовані не проти німецьких окупантів, а проти [[Колабораціонізм|колабораціоністів]] та їхніх сімей, а також проти всіх, хто добре ставився до німців і був [[Антикомунізм|антирадянщиком]]. А хто був чи не був антирадянщиком, партизани вирішували самі. На порядку денному були розстріли, ґвалтування і пограбування. [[22 лютого]] [[1943]] загін Михайлова убив у селі Чігрінка [[Могильовський район|Могильовського району]] (на схід від Мінська) близько 70 мирних жителів-колабораціоналістів. На рахунку цього загону були також грабежі, ґвалтування і розстріли. За повідомленням одного високопоставленого офіцера Червоної Армії, зробленого в червні 1943 р., загін Баті, що діяв приблизно за 200 км від Мінська, 'тероризував мирне населення'. Зокрема, 11 квітня 1943 р. вони 'розстріляли ні в чому не винні сім'ї партизанів у селі Сокочі: жінку з 12-річним сином, другий син-партизан якої загинув раніше, а також дружину одного партизана і її двох дітей — двох і п'яти років'. В іншій доповідній говориться, що в квітні 1943 р. партизани загону Фрунзе, що діяв на північ від Мінська, розстріляли у ході каральної операції 57 людей, включаючи немовлят.