== Історія ==
Фундамент квантової механіки заклали у першій половині 20XX століття [[Планк Макс|Макс Планк]], [[Ейнштейн Альберт|Альберт Ейнштейн]], [[Вернер Карл Гейзенберг|Вернер Гайзенберг]], [[Ервін Шредінгер]], [[Борн Макс|Макс Борн]], [[Дірак Поль Адріен Моріс|Поль Дірак]], [[Річард Філіпс Фейнман|Річард Фейнман]] та інші. Деякі фундаментальні аспекти теорії все ще потребують уточнення.
В [[1900]] р.року Макс Планк запропонував концепцію [[Квантування (квантова механіка)|квантування]] енергії для того, щоб отримати правильну формулу для енергії випромінювання [[абсолютно чорне тіло|абсолютно чорного тіла]]. В [[1905]] року Ейнштейн пояснив природу [[фотоефект|фотоелектричного ефекту]], постулювавши, що енергія світла поглинається не безперервно, а порціями, які він назвав [[квант]]ами. В [[1913]] року [[Бор Нільс|Бор]] пояснив конфігурацію спектральних ліній атома водню, знову ж таки за допомогою квантування. В [[1924]] року [[Луї де Бройль]] запропонував гіпотезу [[Корпускулярно-хвильовий дуалізм|корпоскулярно-хвильового дуалізму]].
Ці теорії, хоча й успішні, були занадто фрагментарними й вкупіукупі складають так звану [[Стара квантова теорія|стару квантову теорію]].
Сучасна квантова механіка народилась внародилася [[1925]] року, коли [[Гейзенберг Вернер Карл|Гайзенберг]] розробив [[матрична механіка|матричну механіку]], а Шредінгер запропонував [[хвильова механіка|хвильову механіку]] та своє рівняння. Згодом [[Янош фон Нейман]] довів, що обидва підходи є еквівалентними.
Наступний крок відбувся тоді, коли [[Гейзенберг Вернер Карл|Гайзенберг]] сформулював принцип невизначеності в [[1927]] роціроку, ій приблизно тоді почала складатися ймовірнісна інтерпретація. В 1927 роціроку Поль Дірак об'єднав квантову механіку зі [[спеціальна теорія відносності|спеціальною теорією відносності]]. Він також першим застосував теорію операторів, включаючивключно популярнуз популярною [[Бра-кет нотація|бра-кет нотацію]]. В [[1932]] року [[Джон фон Нойман]] сформулював математичний базис квантової механіки на основі [[теорія операторів|теорії операторів]].
ЕраЕру квантової хімії булабуло розпочатарозпочато [[Вальтер Гайтлер|Вальтером Гайтлером]] та [[Фріц Лондон|Фріцем Лондоном]], які [[1927]] року опублікували теорію утворення [[Ковалентний зв'язок|ковалентних зв'язків]] в [[молекула водню|молекулі водню]] в [[1927]]. Надалі квантова хімія розвивалася великою спільнотою науковців у всьому світі.
У 1927 роціроку [[Клінтон Джозеф Девіссон|К. Девіссон]] і Л. Джермер в дослідницькому центрі [[Bell Labs]] демонструють [[Дифракція повільних електронів|дифракцію повільних електронів]] на нікелевих кристалах (незалежно від [[Джордж Паджет Томсон|Дж. Томсона]]). При оцінці кутової залежності інтенсивності відбитого електронного променя, було показано її відповідність передбаченій на підставі умови Вульфа — Брегга для хвиль з довжиною де Бройля (див. [[Хвилі де Бройля]]). До прийняття гіпотези де Бройля, дифракція розцінювалася як виключно хвилеве явище. Коли довжинадовжину хвилі де Бройля булабуло порівнянапорівняно з умовою Вульфа — Брегга, булабуло передбаченапередбачено можливість спостереження подібної дифракційної картини для частинок. Таким чином експериментально булабуло підтвердженапідтверджено гіпотезагіпотезу де Бройля для електрона.
Підтвердження гіпотези де Бройля стало поворотним моментом у розвитку квантової механіки. Подібно до того, як [[ефект Комптона]] показує корпускулярну природу світла, [[Дослід Девіссона — Джермера|експеримент Девіссона — Джермера]] підтвердив нерозривне «співіснування» частинки іта її хвилі, іншими словами — прісущностьпритаманність корпускулярній матерії також і хвильової природи. Це послужило оформленню ідей [[Корпускулярно-хвильовий дуалізм|корпускулярно-хвильового дуалізму]]. Підтвердження цієї ідеї для фізики стало важливим етапом, оскільки дало можливість не тільки характеризувати будь-яку частинку, приписуючи їй певну індивідуальну довжину хвилі, але також при описі явищ, повноправно використовувати її у вигляді певної величини в хвильових рівняннях.
Починаючи з [[1927]] року, розпочалисьрозпочалися спроби застосування квантової механіки до багаточастинкових систем, що мало наслідком появу [[Квантова теорія поля|квантової теорії поля]]. Роботи в цьому напрямі здійснювалисьздійснювали [[Поль Дірак|ДіракомДірак]], [[Вольфганг Паулі|Паулі]], [[Віктор Вайскопф|ВайскопфомВайскопф]], [[Жордан]]ом. Кульмінацією цього напрямку досліджень стала [[квантова електродинаміка]], сформульована [[Фейнман]]ом, [[Фрімен Дайсон|Дайсоном]], [[Джуліан Швінгер|Швінгером]] та [[Томонага Синітіро|Томонагою]] протягом 1940-х років. Квантова електродинаміка — це квантова теорія [[електромагнітне поле|електромагнітного поля]] та його взаємодії ізз полями, що описують заряджені частинки, передусім [[електрон]]и та [[позитрон]]и.
ТеоріяТеорію [[квантова хромодинаміка|квантової хромодинаміки]] булабуло сформульованасформульовано в ранніх [[1960-ті|1960]]-х роках. Цю теорію, такою, якою її ми її знаємо тепер, запропонували Поліцтер, Гросс та Вільчек у [[1975]] року. Спираючись на дослідження Швінгера, Хіггса, Голдстоуна та інших, Глешоу, Вайнберг та Салам незалежно показали, що [[Слабка взаємодія|слабкі ядерні взаємодії]] та [[квантова електродинаміка]] можуть бути поєднані та розглядатись як єдина [[електрослабка взаємодія]].
== Література ==
|