Тарас Бульба-Боровець: відмінності між версіями

У листопаді 1942 начальник поліції безпеки і СД генеральної округи Волинь-Поділля оберштурмбанфюрер Пютц зустрівся в райцентрі [[Березне]] на Рівненщині з Бульбою-Боровцем, були переговори про співпрацю в боротьбі з радянськими партизанами,. Боровець давав згоду за умови визнання самостійності України та звільнення українських політичних в'язнів, включаючи Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Вимоги німецький представник не прийняв.

ОУН(б) ставила своєю єдиною метою диктатуру Бандери як «вождя» і знищення всіх опозиційних сил, а також будь-кого, хто мислить не тезами «вождя». А також для підтвердження диктатури планувалися масові вбивства, зокрема на Волині,. провокативнийПровокативний характер загалом, влади Бандери характеризується, зокрема, вбивством під тортурами бандерівців дружини Тараса.

Конфлікт між збройними формуваннями Бульби-Боровця та [[Степан Бандера|Бандери]] стався через неузгодження питання про політичний центр керування УПА. [[Бандерівці]] вважали, що керівництво повинна здійснювати ОУН(б), а Бульба-Боровець&nbsp;— [[Державний центр Української Народної Республіки в екзилі]]. До Головної Команди УПА Отамана Тараса-Бульби прибули представники Бандери-Лебедя з пропозиціями не визнавати підлеглості [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|уряду УНР]], а підпорядковуватися Проводу ОУН Бандери. Військові підрозділи ОУН(б) повинні увійти в склад бульбівської УПА, яка зобов'язувалася мати партійних комісарів, примусово до своїх лав мобілізовувати молодь, очистити українські землі від польського населення. Із восьми пунктів пропозицій штаб Тараса Бульби-Боровця погодився лише з одним&nbsp;— включення в лави УПА військових відділів бандерівців, що діяли б під єдиною назвою УПА і якими керували б із спільного штабу. Побачивши, що бульбівських військ не поставити під партійний контроль ОУН, група Бандери-Лебедя перейменувала свої військові відділи в УПА. В результаті багато бульбівців загинуло від рук [[Служба безпеки ОУН (б)|Служби безпеки ОУН (б)]], яка силою підпорядковувала військові формування Отамана Тараса-Бульби Боровця керівництву ОУН(б). Серед загиблих бульбівців була також дружина отамана [[Анна Опоченська]].<ref>[http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/11/15/139565/ Про трагічну долю дружини Тараса Бульби-Боровця]</ref> Щоб відмежуватися від новоствореної УПА, що здійснювала задуми [[Микола Лебедь|Миколи Лебедя]], [[20 липня]] [[1943]] року Головна Команда УПА Тараса Бульби-Боровця змінила свою назву. Відтоді вона стала [[УНРА|Українською Народною Революційною Армією]]. Невдовзі Бульба-Боровець створив, спільно з [[Мітрінга Іван|І.Мітрингою,]] [[Українська народно-демократична партія (1942—1945)|Українську Народно-Демократичну Партію]].

Опісля конфлікту з ОУН (б) залишки ПС було витіснено на Схід до районів, насичених [[Радянські партизани|червоними партизанами]], у боях з якими зрештою загинули Мітринга та Василь Раєвський. Бульба вирішує полишити Волинь та податися до [[Варшава|Варшави]] у розрахунку на допомогу з відновлення своїх сил{{sfn|Армстронг|2008|с=171}}. <!--У листопаді 1943 року поїхав до [[Берлін]]а, поклавши обов'язки керівника на свого начальника штабу [[Щербатюк Леонід|Леоніда Щербатюка]]. Метою цього візиту була спроба домовитись із німцями про можливість використання полишеної ними в [[Україна|Україні]] зброї.

Згодом, уже перебуваючи за межами [[Україна|України]] (після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] жив у [[Німеччина|Німеччині]] в будинку українського письменника з [[Дніпропетровська область|Катеринославщини]] [[Юрій Семенко|Юрія Семенка]]), вінТарас Бульба-Боровець співпрацював з Українським Національним Об'єднанням&nbsp;— політичним об'єднанням закарпатських українців. Згодом емігрував до [[США]]. З [[1948]] року проживав в еміграції ву [[Канада|Канаді]]. Тут він організовує випуск ряду видань, які нелегально переправлялися в Україну, де вояки [[УПА]] вели героїчну боротьбу проти сталіністів. Це&nbsp;— «Бюлетень Головної Команди УНГ», «Меч i Воля», вишкільні зошити «Військова справа», у яких він передає свій бойовий досвід молодим, численні летючки за «залізну заслону» i т.д.

Тарас Бульба-Боровець був членом [[УРДП|Української Радикально-Демократичної Партії]], членом ЦК УРДП, очолював Революційно-Визвольний Центр, що постав на базі Української Національної Ґвардії. Згодом, через конфлікти міжз [[Іван Багряний|Іваном Багряним]] та Тарасом Бульбою-Боровцем (з приводу необхідності вербування членів [[УРДП]] як диверсантів для подальшого їх перекидання до [[СРСР]]) останній, вийшов з [[УРДП]]. Відтак діяльність Центру була припинена.<ref>[http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/2001/Svoboda-2001-01.pdf Вісті фундації ім. Івана Багряного// Свобода.&nbsp;— 2005, №&nbsp;1, 01.05.2001.&nbsp;— 11 с.]</ref>

[[Файл:Bulba-Borovetc-nicrolog.jpg|thumb|left|250px|Оголошення про смерть Тараса Бульби-Боровця в газеті «СВОБОДА»]]Помер [[15 травня]] [[1981]] в лікарні міста Нью-Йорк (США). [[17 травня]] [[1981]] в похоронному бюро П. Яреми в Нью-Йорку, де спочивало тіло отамана, була відправлена панахида при численній участі українського громадянства. Панахиду відправили отці В. Базилевський та Калиновський. Хором керував проф. В.Завітневич. Прикрасою співу була відома співачка [[Лина Ширей]]. Після панахиди з прощальними словами виступали С. Лантух, проф. Самійленко та В. Проник. Проф. Самійленко сказав, ''що ми переживаємо сумну історичну хвилину, бо постать Т. Бульби-Боровця&nbsp;— це частиничастина історичного процесу постання української держави''. З щирими словами співчуття виступив Володимир Процик від Постійної Конференції Українських Політичних Організацій. Прощальні слова на могилі покійного отамана сказала [[Ольга Смородська]], дружина колишнього начальника Штабу «Поліської Січі» генерала [[Смородський Петро|Петра Смородського]], що була зв'язковою штабу в «Поліській Січі». Говорив також командир похідного [[Буковинський Курінь|Буковинського Куреня]] сотник [[Петро Войновський]], який прощав отамана від імени всіхусіх військових організацій:. потімПотім промовлявпромовляли побратим В.&nbsp;Скуйбіда, О.&nbsp;Калинник. Від родини покійного промовив С.&nbsp;Лантух. На поминальному обіді, крім вищезгаданих отців, був присутній також Архиєпископ [[Білоруська автокефальна православна церква|Білоруської Автокефальної Православної Церкви]] — Владика Із'яславІзяслав, який склав співчуття родині отамана та всій українській громаді. Він висловив переконання і тверду віру, ''що недавні змагання двох братніх сусідніх народів з безбожними ворогами не проминуть марно і ще принесуть свої плоди у формі незалежних держав України та Білорусі.''