Афон: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Посилання: Посилання на нові архівні дослідження документів, які відкривають нові факти з історії Афона |
→Козацькі та пізніші часи: зв'язування статей |
||
Рядок 53:
У XVIII ст. знову було звернено особливу увагу на Афон, як на спокійне місце життя і чернечого подвигу. І на землях [[Монастир Пантократор|Пантократового монастиря]] постає суто український Скит святого пророка Іллі, або так званий [[Іллінський скит|Іллінський козацький чи запорізький]]. Цей скит заснований ієромонахом [[Паїсій Величковський|Паїсієм Величковським]] (1722—1794), уродженцем [[Полтава|Полтави]]. До Паїсія почали сходитися ченці, переважно українці, а й частково молдавани. На Афон потроху стали прибували емігранти, козаки з колишньої армії гетьмана [[Іван Мазепа|Мазепи]], бажаючи в молитві й подвигу дожити свого віку. Невдовзі Паїсій змушений був просити в Пантократового монастиря просторішого приміщення, — і йому віддали порожню келію св. пророка Іллі. Це було в [[1746]], і відтоді на Афоні постав [[Іллінський скит|Іллінський козацький український скит]]. Тут великий старець Паїсій переклав з грецької «[[Добротолюбіє]]» та твори засновників християнської аскези.
У 1747 році колишній бунчуковий товариш Григорій Голубенко заснував на Афоні скит [[Чорний Вир]].
У так званих «формулярах» багатьох афонських обителей, що подають відомості про кожного монастирського поселенця у XVI—XVII ст., є згадки про ченців, поряд з чиїми іменами та прізвищами стоїть і слово «[[козак]]». Такі самі написи можна бачити на черепах у поховальних кістницях монастирів.
| |||