Університет: відмінності між версіями

нема опису редагування
[неперевірена версія][перевірена версія]
м (→‎Види університетів: Оформлення , уточнення.)
Немає опису редагування
[[Файл:Meeting of doctors at the university of Paris.jpg|thumb|Засідання докторів Паризького унівеститету]]
[[FileФайл:Києво-Могилянська академія та її спудеї.png|thumb|Києво-Могилянська академія та її спудеї]]
 
'''Університе́т''' ({{lang-de|Universität}}, від {{lang-la|universitas}}&nbsp;— «сукупність»<ref>[http://zakony.com.ua/u----/44244-universitet Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. &nbsp;П. &nbsp;Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. &nbsp;— Т. 6: Т &nbsp;— Я. &nbsp;— К., 2004. &nbsp;— 768 с. &nbsp;— С. 212.]</ref>, ''' universitas magistrorum et scholarium''' -&nbsp;— ''сукупність, об'єднання тих, хто вчить, і тих, хто навчається''<ref>Див., наприклад: [https://en.wikisource.org/wiki/1911_Encyclopædia_Britannica/Universities The Encyclopaedia Britannica: a Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information. -&nbsp;— 11 ed. -&nbsp;— London; New York: Encyclopaedia Britannica Co., Ltd., 1910 - 19111910—1911. Vol. XXVII : Tonalite to Vesuvius. Vol. XXVIII: Vetch to Zymotic Diseases. -&nbsp;— 1911. -&nbsp;— XIV, 1064, XV, 1064 p. &nbsp;— Р. 748.]</ref>)&nbsp;— автономний [[вищий навчальний заклад]], тип якого виробився в [[Європа|Європі]] за [[середньовіччя]]. В університеті об'єднується низка [[факультет]]ів для підготовки фахівців високої кваліфікації з [[точні науки|точних]], [[природничі науки|природничих]] і [[гуманітарні науки|гуманітарних наук]].
 
Крім освітньої функції університети є [[Наука|науковими]] установами, в яких викладачі спільно зі студентами виконують [[наукові дослідження]]. Провідні університети мають свої [[Видавництво|видавництва]], де друкують навчальну та [[наукова література|наукову літературу]]. Традиційно університети мають [[привілей]] надавати своїм [[студент]]ам та [[аспірант]]ам [[Науковий ступінь|наукові ступені]] [[бакалавр]]ів, [[магістр]]ів та [[Доктор наук|докторів]].
 
== Виникнення університетів ==
[[Файл:Sigillo alma mater studiorum.gif|120px|thumb|<small>''Печатка [[Болонський університет|Болонського університету]] -&nbsp;— першого університету Західної Європи. На печатці вказано рік заснування, а також вміщено напис '''[[Альма-матер|Alma mater studiorum]]''' -&nbsp;— відтоді термін "«Альма-матер"» використовується для позначення місця здобуття освіти, як алегорична назва університету''</small>]]
[[Файл:Oxford-University-Circlet.svg|120px|thumb|<small>''Емблема (і елемент печатки) [[Оксфордський університет|Оксфордського університету]] -&nbsp;— найстарішого університету [[Англія|Англії]]''</small>]]
Перші університети в Європі виникли в [[Болонський університет|Болоньї]] (заснований [[1088]] &nbsp;р. як юридична школа, статус університету з [[1158]] &nbsp;р.) [[Оксфордський університет|Оксфорді]] ([[1167]]), [[Паризький університет|Парижі]] ([[1215]]) та в інших містах Італії, Франції та Англії. Пізніше були засновані університети в [[Чехія|Чехії]] &nbsp;— [[Карлів університет|Карлів]] ([[Прага]], [[1348]]), [[Польща|Польщі]] &nbsp;— [[Яґеллонський університет|Ягеллонський]] ([[Краків]], [[1364]]), [[Австрія|Австрії]] ([[Відень]], [[1365]]), [[ФРН|Німеччині]] ([[Гейдельберг]], [[1386]]), [[Швеція|Швеції]] ([[Упсала]], [[1477]]), [[Данія|Данії]] ([[Копенгаген]], [[1479]]) та інші<ref>[http://zakony.com.ua/u----/44244-universitet Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. &nbsp;П. &nbsp;Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. &nbsp;— Т. 6: Т &nbsp;— Я. &nbsp;— К., 2004. &nbsp;— 768 с. &nbsp;— С. 212.]</ref> (''див. таблицю нижче'').
 
{| border="0" cellspacing="0"
| 1365 || [[Віденський університет]], [[Відень]]
|-
| 1367 || [[Пецький університет]], [[Печ (Угорщина)]]
|}
| valign="top" width="40%" |
| 1453 || [[Стамбульський університет]], [[Стамбул]]
|-
| 1456 || [[Грайфсвальдський університет]], [[Грайфсвальд]]
|-
| 1457 || [[Університет Фрайбурга]], [[Фрайбург]]
| 1460 || [[Базельський університет]], [[Базель]]
|-
| 1465 || [[Істрополітанська Академія|Істрополітанський Університет]], [[Братислава]]
|-
| 1472 || [[Інгольштадтський університет]], [[Інгольштадт]] (зараз [[Мюнхенський університет| Мюнхенський]])
|-
| 1473 || [[Трірський університет]], [[Трір]]
 
=== Освітній процес ===
[[Файл:Laurentius de Voltolina 001.jpg|180px|thumb|<small>''[[Лекція]] в [[Болонський університет|Болонському університеті]] (середина XIV &nbsp;ст.)</small>]]
[[Файл:University of Basel Inauguration Ceremony 1460.jpg|180px|thumb|<small>''Церемонія відкриття (інавгураційна церемонія) в [[Базельський університет|Базельському університеті]], [[4 квітня]] [[1460]] &nbsp;р.'')</small>]]
[[Файл:Hohe Schul zu Heydelberg.jpg|180px|thumb|<small>''Заняття в [[Гейдельберзький університет|Гейдельберзькому університеті]]</small>]]
Основним методом університетського викладання були [[Лекція|лекції]] [[професор]]ів. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля&nbsp;— на філософському факультеті, трактати [[Гіппократ]]а&nbsp;— на медичному. Крім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були також диспути або прилюдні дискусії, що періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми. Диспути могли тривати 15-20 годин. Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яка давалась для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Вони черпались з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витримок з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одному з диспутів оксфордський магістр [[Дунс Скот]] ([[1266]] [[1309]]) вислухав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив. Крім цього, всього учні виконували ще й письмові вправи&nbsp;— писали трактати.
[[Файл:Cornelis Schut - The Seven Liberal Arts - WGA21070.jpg|thumb|left|280px|<small>''[[Вільні мистецтва|Сім вільних мистецтв]] (граматика, діалектика, риторика, арифметика, музика, геометрія, астрологія) &nbsp;— основа середньовічної університетської освіти</small>]]
Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі&nbsp;— магістра, доктора. Але надзвичайна складність навчання приводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра&nbsp;— тільки кожний шістнадцятий.
 
 
== Види університетів ==
Закон України «Про вищу освіту» визначає: '''Університет'''&nbsp;— багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) [[Заклад освіти|заклад вищої освіти]], що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями [[вища освіта|вищої освіти]] (у тому числі [[Доктор філософії|доктора філософії]]), проводить [[Фундаментальні дослідження|фундаментальні]] та/або [[прикладні наукові дослідження]], є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність <ref>[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № &nbsp;1556-VII (Редакція від 28.09.2017)]</ref>.
 
Університети класифікують за різними ознаками. Так, за формою власності виділять:
* [[Громадський університет]]
* [[Приватний університет]].
[[Файл:Kazan State University from the 2 Korpus.jpg|180px|thumb|<small>''Панорама головного корпусу [[Казанський університет|Казанського університету]]''</small>]]
[[Файл:UniHHHauptgebaeude.jpg|180px|thumb|<small>''Панорама головного корпусу [[Гамбурзький університет|Гамбурзького університету]]''</small>]]
[[Файл:Могилянская академия панорама.jpg|180px|thumb|<small>''Панорама головного корпусу [[НаУКМА]]''</small>]]
Залежно від різноманітності напрямів підготовки виділяють багатопрофільні університети, котрі здійснюють підготовку фахівців у багатьох галузях на різноманітних факультетах (т. &nbsp;зв. класичні), а також профільні університети, які здійснюють підготовку фахівців за кількома напрямами, але, як правило, у межах певного профілю. Серед профільних університетів можна виділити:
* аграрні (наприклад [[Національний університет біоресурсів і природокористування України]], [[Львівський національний аграрний університет]], [[Житомирський національний агроекологічний університет]], [[Уманський національний університет садівництва]]);
* технічні (наприклад [[Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»]], [[Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»]], [[Харківський національний автомобільно-дорожній університет]], [[Національний університет водного господарства та природокористування]]);
* мистецькі (наприклад [[Київський національний університет культури і мистецтв]]);
* військові (наприклад [[Національний університет оборони України імені Івана Черняховського]], [[Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба]]);
* спортивні (наприклад [[Національний університет фізичного виховання і спорту України]], [[Львівський державний університет фізичної культури]]) тощо <ref>[http://zakony.com.ua/u----/44244-universitet Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. &nbsp;П. &nbsp;Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. &nbsp;— Т. 6: Т &nbsp;— Я. &nbsp;— К., 2004. &nbsp;— 768 с. &nbsp;— С. 212.]</ref>.
 
== Університети в Україні ==
 
===Острозька слов'яно-греко-латинська академія===
[[File:Національний університет.=== Острозька академія 19.JPG|300px|right|thumb|Острозькаслов'яно-греко-латинська академія]] ===
[[Файл:Національний університет. Острозька академія 19.JPG|300px|right|thumb|Острозька академія]]
 
'''Див.''' [[Острозька школа|Острозька слов'яно-греко-латинська академія]]
[[Києво-Могилянська академія|Києво-Могилянську академію]] вважають другою за часом фундації на землях України. Гроші на заснування школи і навіть землю для її розташування надала [[Галшка Гулевичівна]], що походила з західних земель України. Бо там добре знали про існування академій. Найближчі до Острога і Львова академії вже існували в Кракові, Замосці, Відні, Празі. Школа при монастирі&nbsp;— звичний початок багатьох академій чи колегій.
 
Києво-Могилянська академія, створена [[1659]]&nbsp;р. на Подолі на базі [[Києво-Братська колегія|Києво-Братської колегії]], що виникла у 1632 внаслідок злиття Київської Братської та Лаврської шкіл, зібрала найбільшу кількість освічених, найкращих на той час діячів науки та культури: це і [[Петро Могила]] (опікун академії), [[Інокентій Гізель]], [[Іоаникій Галятовський]], [[Єпіфаній Славинецький]], [[Симеон Полоцький]], [[Лазар (Баранович)|Лазар БарановиБаранович]]ч та інші. Усі вони зробили певний внесок у розвиток педагогічної думки, розглядали загальні питання виховання і навчання молоді, розробляли методичні рекомендації. Одні з них присвячували окремі праці проблемам освіти, створювали підручники та навчальні посібники, інші&nbsp;— порушували освітні питання в полемічних працях, виступах, промовах. У заснуванні Києво-Могилянської академії почесне місце належить Єлизаветі Гулевичівні, дружині київського воєводи, поборниці українського освітництва, яка подарувала свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.
 
Курс навчання в академії тривав 12 років і поділявся на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі&nbsp;— поетику, риторику, філософію й богослов'я. Студенти набували філологічної підготовки, обов'язковим було знання мов: [[Староукраїнська мова|руської]], церковнослов'янської, грецької, латинської, польської, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку та римську й частково середньовічну літератури, історію, географію, філософію й богослов´я. З часом було введено курс російської, французької, німецької та староєврейської мов, чисту й мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру), а в останні роки існування академії&nbsp;— класи домашньої й сільської економіки й медицини. Значне місце відводилося художній і музичній освіті. Києво-Могилянська академія була визначним науковим осередком, де формувався один з центрів філософської думки слов'янського світу загалом, відбувалося становлення української літературної мови, склалася літературна й поетична школа. Щороку в академії навчалося від 500 до 2000 студентів, вікових обмежень не було. У 1817&nbsp;р. академію закрили, й замість неї в тому ж році було створено Київську духовну семінарію, перейменовану у 1819&nbsp;р. в Духовну академію, яка припинила своє існування у 1918&nbsp;р. У 1992&nbsp;р. академію було відроджено як Національний університет «Києво-Могилянська академія».
=== Львівський університет ===
 
[[Львівський університет]] (тобто колегіум католицького зразка) засновано у місті [[Львів]] '''20 січня 1661''' року [[єзуїт]]ами. Львівський університет є спадкоємцем Львівської єзуїтської колегії (1608—1661), Львівської єзуїтської академії (1661—1773), Йосифинського університету (1784—1805), Львівського ліцею (1805—17), Францового університету (1817—1918), Львівського університету Яна-Казимира (1919—1939), Львівського державного університету імені Івана Франка (1939—1999)<ref>''Про його історію докладно див.: [[Вікіпедія:Проект:Енциклопедія історії України/Статті/ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА|Качмар В. &nbsp;М. &nbsp;Львівський національний університет // Енциклопедія історії України: В 10-ти тт. &nbsp;— Т. 6: Ла-Мі. &nbsp;— К., 2009. &nbsp;— 784 с. &nbsp;— С. 358 – 364358—364.]]''</ref>.
 
<center><gallery>
 
Це були три перші університети України.
 
=== Університети в УРСР ===
 
На відміну від західних радянські університети [[Університетська автономія|автономії]] не мали. Відмінна була й структура радянських університетів від західних, зокрема відсутністю богословських й медичних факультетів. Останні після [[1917]] відокремлено від університетів і перетворено на самостійні інститути. У Донецьку створено університет у [[1965]]&nbsp;р., Сімферопольський відновлено у [[1972]]&nbsp;р., наслідком чого чисельність університетів в УРСР зросла з 7 до 9. Усі вони перейшли з республіканського до загально-союзного підпорядкування '''Міністерству вищої освіти [[СРСР]]'''. Число студентів на кінець 1970-их pp.&nbsp;— становило близько 110 000.
 
Назагал кількість університетів в [[Україна|Україні]] пропорційно до кількості населення значно менше, ніж на Заході, але також менше й порівняно з іншими країнами радянського блоку: 1 на 5,4&nbsp;млн (на 1975&nbsp;— 76), тоді як по всьому [[СРСР]] це співвідношення було&nbsp;— 1 на 4,4, у [[Румунія|Румунії]]&nbsp;— на 3,5, у [[Польща|Польщі]]&nbsp;— на 3,4, у [[Болгарія|Болгарії]]&nbsp;— на 2,9, у Східній [[Німеччина|Німеччині]]&nbsp;— на 2,7, в [[Угорщина|Угорщині]]&nbsp;— на 2,6, у [[Чехо-Словаччина|Чехо-Словаччині]]&nbsp;— на 2,4.
 
На відміну від західних університетів в [[СРСР]] (й [[УРСР]]) практикується вечірнє й заочне навчання («без відриву від виробництва»), особливо поширене з ініціативи [[Микита Хрущов|М. Хрущова]] від [[1958]]&nbsp;р. Воно зросло в УРСР з 44,2&nbsp;% від загального числа студентів 1958—59 до 61,3&nbsp;% [[1965]]—[[1966|66]]. Після падіння Хрущова, ця кількість почала спадати і на 1977—78 знизилося знову до попередніх 44,2&nbsp;%.
 
До університету приймають осіб віком до 35 років на основі (як і до інших високих шкіл) конкурсного іспиту. Перевага надається особам, що по закінченні середньої школи мають 2-річний стаж праці на виробництві (до якої прирівнюється перебування на військовій службі). Особливими привілеями користуються співробітники [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]] й [[міліція|міліції]], яких приймають без іспитів, якщо вони мають бодай початок вищої освіти з свого фаху, або за наявності тільки середньої&nbsp;— за полегшеним іспитом поза конкурсом.
З самого початку встановлення Радянської влади в Україні система університетської освіти пережила не найкращі часи. Зокрема, примусова трасформація університетів на [[Інститути Народної Освіти|ІНО]] значно позначилися і на рівні виховної і наукової діяльності вищої школи в Україні.
 
ІНО&nbsp;— вищі педагогічні навчальні заклади, створені в УРСР, починаючи з Харківського (1920 року), на базі університетів і педагогічних закладів. Вони були покликані готували працівників освіти для загальноосвітніх і професійних шкіл усіх типів і виховних закладів.
на базі університетів і педагогічних закладів. Вони були покликані готували працівників освіти для загальноосвітніх і професійних шкіл усіх типів і виховних закладів.
 
В реальності ж, ІНО було створено фактично на руїнах усіх українських університетів, коли, замість цілої низки факультетів, в кожному українському університеті було утворено два-три факультети-покручі: соціального виховання (три-чотирирічні), професійної освіти (чотирирічні), інколи&nbsp;— робітничий факультет (трирічний).
 
Аж за 10 років, коли у 1930–19331930—1933 роках тепер уже на базі ІНО для підготовки професійних кадрів було створено інститути соціального виховання та інститути професійної освіти за принципом фахової орієнтації, університети поступово відродилися.
 
Радянська політика в ділянці університетської освіти виявляла виразне спрямування на національну [[дискримінація|дискримінацію]] й [[русифікація|русифікацію]]. Поряд з існуючою відсотковою нормою, понад яку неможна було приймати до університетів [[євреї]]в, так само всілякими засобами обмежується й кількість [[українці|українських]] студентів, супроти яких перевага надається [[росіяни|росіянам]], навіть приїжджим з [[РРФСР]], супроти місцевих українців. Наслідком чого в університетах [[УРСР]] на [[1965]] було тільки 61&nbsp;% студентів-українців. А за даними «Українського Вісника» (ч. 7-8, весна 1974), існує інструкція, за якою до високих шкіл західних областей України заборонено приймати понад 25&nbsp;% місцевої молоді. Адміністративно-викладацький персонал українських університетів також великою мірою російський, навіть в університетах, найменше зросійщених, наприклад, у [[Львівський університет|Львівському]] на [[1950]] українців було менше половини, в Ужгородському на 1959&nbsp;— тільки 61&nbsp;%.
 
Особливо від кінця [[Друга світова війна|другої світової війни]] університети в УРСР перетворилися на вогнища посиленої русифікації. Замість обов'язкових вступних іспитів з [[українська мова|української]] й [[російська мова|російської]] [[мова|мов]], від [[1954]] українську поступово усунено й обов'язковою лишилася тільки [[Російська мова в Україні|російська мова]]. Планомірне усування української мови з викладання набуло прискорення з [[1959]] (на основі хрущовського закону «[[Про зміцнення зв'язку школи з життям]]»), так що на [[1970-ті]] pp. українська мова тільки частково збереглася на українських відділах філологічних факультетів. Через те, що вчені звання централізовано надає [[Всесоюзна атестаційна комісія]] (ВАК) у [[Москва|Москві]], кандидатські й докторські дисертації українські вчені зобов'язані писати російською мовою, навіть з української літератури й мовознавства. В університетських виданнях переважають, за малими винятками, російськомовні.
=== Університети незалежної України ===
{{Розширити розділ|дата=серпень 2013}}
На початок 2016/2017 навчального року в Україні діяло 184 університети, з них&nbsp;— 146 університетів&nbsp;— державної форми власності, 2&nbsp;— комунальної та 36&nbsp;— приватної форми власності<ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/ Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2016/17 навчального року. Статистичний бюлетень.&nbsp;— К.: Державна служба статистики України, 2017.]</ref>.
 
== Університети української еміграції ==
== Див. також ==
* [[Список найстаріших університетів]]
* {{Не перекладено|Історія становлення університетів у Європі|Історія становлення університетів у Європі|en|History of European research universities}}
* {{Не перекладено|Середньовічний університет|Середньовічний університет|en|Medieval university}}
* {{Не перекладено|Список середньовічних університетів|Список середньовічних університетів|en|List of medieval universities}}
 
== Література ==
* Игнатович В.&nbsp;В. &nbsp;Немецкие университеты в развитии их исторической и современной жизни. -&nbsp;— СПб., 1864.
* Суворов Н.&nbsp;С. &nbsp;Средневековые университеты. -&nbsp;— Изд. 2-е. -&nbsp;— Москва: URSS -&nbsp;— Либроком, 2012. -&nbsp;— VI, 245 с.
* Hastings Rashdall. The Universities of Europe in the Middle Ages. New edition in three volumes. -&nbsp;— Ed. F. M. Powicke and A. B. Emden. -&nbsp;— Oxford: at the Clarendon Press, 1936.
* [https://archive.org/details/readingsinthehis027307mbp Arthur O. Norton, Readings in the History of Education: Mediaeval Universities.&nbsp;— Cambridge: Harvard University Press, 1909.] [https://ia802307.us.archive.org/21/items/readingsinthehis027307mbp/readingsinthehis027307mbp.pdf скачати PDF-файл]
* Schachner, N. The Medieval Universities. -&nbsp;— London, 1938.- 388 pp.
* Cobban, A. B. The Medieval Universities: Their Development and Organization. -&nbsp;— London: Methuen, 1975. -&nbsp;— 264 p.
* {{Не перекладено|A History of the University in Europe|A History of the University in Europe|en|A History of the University in Europe}}. -&nbsp;— Cambridge University Press, 1992 - 20111992—2011. - &nbsp;— Vol. І -&nbsp;— IV.
* Charles M. Radding. The origins of medieval jurisprudence: Pavia and Bologna, 850-1150850—1150. -&nbsp;— New Haven: Yale University Press, 1988. -&nbsp;— xiii + 258.
* Olaf Pedersen. The First Universities : Studium Generale and the Origins of University Education in Europe. -&nbsp;— Cambridge University Press, 1998.
* Paul F. Grendler. The Universities of the Italian Renaissance. -&nbsp;— Baltimore and London: Johns Hopkins University Press, 2002. -&nbsp;— xx + 592 pp.
* Кубланова Б. Как обучались в средневековом университете // Книга для чтения по истории средних веков.&nbsp;— Изд. 2-е. / Гос. науч.-исслед. ин-т школ Наркомпроса РСФСР; под ред. С. &nbsp;Д. &nbsp;Сказкина. -&nbsp;— М.: Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР, 1948 - &nbsp;— Ч. 1: Раннее средневековье.&nbsp;— С. 195 – 207195—207.
* Лунин В. В., Зоркий П. М., Лубнина И.&nbsp;Е. &nbsp;Российские университеты в XVIII веке // Вестник Московского университета. &nbsp; Серия 2. Химия. &nbsp; 1999. &nbsp;— Т. 40, № &nbsp;5. &nbsp;— С. 345 – 350345—350.
* Петров Ф. &nbsp;А. &nbsp;Формирование системы университетского образования в России. &nbsp;— М., 2002–20032002—2003. &nbsp;— Т. 1–4.
* Волосникова Л. М., Чеботарёв Г.&nbsp;Н. &nbsp;Правовой статус университетов: история и современность. &nbsp;— М.: «Норма», 2007.&nbsp;— 208 c.
* Hunt Janin. The University in Medieval Life, 1179-14991179—1499. &nbsp;— McFarland & Co, 2008. &nbsp;— 218 p.
* Ибжарова Ш. &nbsp;А. &nbsp;Сущность и эволюция идеи университета: философско -&nbsp;— культурологический аспект: Монография. 2-ое издание.&nbsp;— Алматы, 2010. -&nbsp;— 153 с. [http://www.almau.edu.kz/upload/pdf/Ibzharova_monografiya.pdf скачати PDF-файл]
* Розвиток сучасної університетської освіти країн Західної Європи : монографія / А. &nbsp;В. &nbsp;Ржевська ; Держ. закл. “Луган«Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”Шевченка».&nbsp;— Луганськ : Вид-во ДЗ “ЛНУ«ЛНУ імені Тараса Шевченка”Шевченка», 2011.&nbsp;— 356 с.
 
== Посилання ==
* [http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/463/universitet Університет] //[[Фармацевтична енциклопедія]]
* [http://www.lastlesson.org/u «Сервіс пошуку ВНЗ»]
* [http://osvita.ua/vnz/guide/ Довідник ВНЗ]