Олексій Білицький: відмінності між версіями

'''Олексій Григорович Білицький''' (*д/н? — після [[1760]]) — український політичний та військовий діяч, [[кошовий отаман]] [[Військо Запорозьке Низове|Війська Запорозького]] у 1759—1760 роках.

Походив зі штяхетськогошляхетського роду Більських. За одними відомостями був поляком, за іншими&nbsp;— українцем. На Запорожжі перетворився на Білицького. З 1745 року він служив у Васюринському курені, у військовій канцелярії, «звідки в разные войсковые нужные и секретные посылки»<ref>Центральний Державний історичний архів України (м. Київ). Фонд Коша Нової Запорозької Січі фонд 229, опис 1, спр. 8, арк. 14, 14 зв. та 15, 16.</ref> посилався, а з 1750 року відзначений був званням військового старшини, що свідчить про займання посад оба курінного отамана, або осавула чи судді. Потім перейшов до до Поповичівського куреня. Був прихильником рішучих дій проти Речі Посполитої та магнатів.

Оскільки внаслідок пожежі значна частина Січі постраждала, Білицький у 1759 році дістав згоду російського Сенату на отримання 3 тис. пудів[[пуд]]ів заліза для ремонту куренів і 1 тис. пудів якорів для чайок. Завдяки цьому було відремонтовано всі будівлі та бойові човни запорожців.

У 1760 році знову стає кошовим. ВТого цей рікроку вимушений був боротися з епідеміюепідемією мору[[Чума|чуми]]. У жовтні силами російських військовиків Новосіченського ретраншементу було встановлено карантин навколо Січі. Тому 27 жовтня кошовий отаман Олексій Білицький був змушений просити у секунд-майора А. Какуріна спеціального дозволу, щоб стратити «за городомъ… по здешнему обыкновению» злочинців, які утримувалися у військовій пушкарні.