Роберт Шуман: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
категоризація
м вікіфікація
Рядок 55:
У '''вокальній творчості''' Шуман розвивав тип ліричної пісні [[Франц Шуберт|Ф. Шуберта]]. У тонко розробленому малюнку пісень Шуман відобразив деталі настроїв, поетичні подробиці тексту, інтонації живої мови. Значно зросла у Шумана роль фортепіанного супроводу, що дає багате окреслення образу і що нерідко доказує зміст пісень. Найпопулярніший з вокальних циклів — «Любов поета» на вірші Г. Гейне (1840), що складається з 16 пісень, зокрема «Якщо б квіти вгадали», «Чую пісні звуки», «Я вранці в саду зустрічаю», «Я не серджуся», «У сні я гірко плакав», «Ви злі, злі пісні». Інший сюжетний вокальний цикл — «Любов і життя жінки» на вірші [[Адельберт фон Шаміссо|А. Шамиссо]] (1840). Різноманітні за змістом пісні входять до циклу «Мирти» на вірші [[Фрідріх Рюккерт|Ф. Рюккерта]], [[Гете|Й. В. Гете]], [[Роберт Бернс|Р. Бернса]], [[Гейне|Г. Гейне]], [[Байрон|Дж. Байрона]] (1840), «Круг пісень» на вірші [[Йозеф фон Ейхендорф|Й. Ейхендорфа]] (1840). У вокальних баладах і піснях-сценах Шуман торкнувся вельми широкого круга сюжетів. Яскравий зразок цивільної лірики Шумана — балада «Два гренадери» (на вірші Р. Гейне). Деякі пісні Шумана — прості сценки або побутові портретні зарисовки: музика їх близька до німецької народної пісні («Народна пісенька» на вірші Ф. Рюккерта, та ін.).
 
У ораторії «Рай і Пері» (1843, на сюжет однієї з частин «східного роману» «Лалла Рук» [[Томас Мур|Т. Мура]]), так само як в «Сценах з Фауста» (1844—53, по Й. В. Гете), Шуман близько підійшов до здійснення своєї давньої мрії про створення опери. Єдина закінчена опера Шумана «Геновева» (1848) на сюжет середньовічної легенди не завоювала визнання на сцені. Творчим успіхом з'явилася музика Шумана до [[Манфред (драматична поема)|драматичної поеми «Манфред»]] Дж. Байрона (увертюра і 15 музичних номерів, 1849). У 4 симфоніях композитора (т.з. «Весняна», 1841; 2-а, 1845—46; т.з. «Рейнська», 1850; 4-а, 1841—51) панують світлі, життєрадісні настрої. Чільне місце займають в них епізоди пісенного, танцювального, лірико-картинного характеру.
 
Шуман вніс великий внесок до музичної критики. Пропагуючи на сторінках свого журналу творчість музикантів-класиків, борючись проти антихудожніх явищ сучасності, він підтримував нову європейську романтичну школу. Шуман батожив віртуозне франтівство, байдужість до мистецтва, що ховається під маскою доброчесності і фальшивої ученості. Головні з вигаданих персонажів, від імені яких виступав Шуман на сторінках друку, — палкий, несамовито зухвалий і іронічний Флорестан і ніжний мрійник Евзебій. Обидва вони втілювали риси вдачі самого композитора.